— Не знаю, — відповів він. — Мабуть, щось на кшталт «Уникайте цього».
— Чом би вам не перевірити, сер? — попрохав Морква, не зводячи очей з д’реґів.
— Вже?
— Варто спробувати, сер.
— Але це божевілля, капітане.
— Саме так, сер. У д’реґів є свої дивацькі поняття про божевільців, сер.
Ваймз витягнув пошарпану книжечку. Найближчий до нього д’реґ, з вискалом майже таким широким і кривим, як його шабля, походжав із властивим вождям бундючним виразом. У нього на спині висів велетенський старовинний арбалет.
— Послухайте! — гукнув Ваймз. — Може, трохи почекаємо? — він попрямував до вкрай здивованого чоловіка і помахав перед ним книжкою. — Це книжка генерала Тактикуса. Не знаю, чи ви про нього чули, але його ім’я колись славилось у цих краях, і він може навіть зарубав вашого прапрапрапрадіда. Я просто хотів подивитися, чи він має що сказати про цю ситуацію. Ви ж не заперечуєте?
Чоловік спантеличено глипнув на Ваймза.
— Це може зайняти трохи часу, бо тут немає покажчика, але я, здається, щось бачив…
Вождь відступив крок назад і зиркнув на чоловіків біля нього, які стенули плечима.
— Можете допомогти мені з одним словом? — вів далі Ваймз, підійшовши до чоловіка і піднісши йому книжку під ніс. На нього знову спантеличено вишкірилися.
Те, що Ваймз зробив потім, відоме на вулицях Анк-Морпорка, як Дружній Потиск Руки — зарядив чоловікові ліктем у живіт, зустрів коліном його схилене підборіддя, сам при цьому стиснув зуби від болю в коліні та кісточці, а тоді витягнув меч і приставив його до горлянки д’реґа, поки той не встиг підвестися.
— Тепер, капітане, — звернувся до нього Ваймз, — я хочу, щоб ви голосно і чітко повідомили їм, що якщо вони не відступлять далеко назад, цього джентльмена чекають дуже серйозні неприємності з законом.
— Пане Ваймз, я не думаю…
— Говоріть!
Д’реґ дивився йому в очі, поки Морква відхаркувальними звуками озвучував вимогу. Чоловік досі вишкірявся.
Ваймз не міг собі дозволити відвести погляд, але він відчував серед членів племені певне збентеження і сум’яття.
Тоді вони, всі як один, кинулись в атаку.
Хапонський рибальський човен, капітан якого знав, у який бік дме вітер, повернувся у гавань Аль Халі. Капітану здавалося, що, незважаючи на попутний вітер, човен не міг як слід розігнатися. У всьому винні морські жолуді, подумав він.
Ваймз прокинувся від запаху верблюда. Бувають і гірші пробудження, але не так багато, як ви собі думаєте.
Ледве повернувши голову, він впевнився в тому, що верблюд сидів. І судячи зі звуків, що вирували в його животі, він перетравлював щось вибухове.
Отож, як він туди потрапив… о боги…
Але це мало б спрацювати… Це ж класика. Ти погрожуєш відітнути комусь довбешку, і тіло просто здається. Так же всі реагують, правда? На цьому фактично тримається цивілізація…
Гаразд, спихнемо це на культурні розбіжності.
З іншого боку, він не був мертвим. За словами Моркви, якщо ти знайомий з д’реґом більше п’яти хвилин і досі живий, це означає, що ти йому страх як сподобався.
З іншого боку, він щойно пригостив їхнього вождя Рукостисканням, що має вплив на людей, але не гарантує міцної дружби.
Що ж, годі лежати на цьому сідлі зі зв’язаними руками і ногами і весь день помирати від сонячного удару. Він повинен знову стати лідером для своїх підлеглих і зробить це, щойно витягне з рота верблюжий хвіст.
— Біп-біп-біп-дзинь?
— Так? — мовив Ваймз, вовтузячись із мотузками.
— Хочете почути про зустрічі, які ви пропустили?
— Ні! Я намагаюся розв’язати ці кляті мотузки!
— Хочете, щоб я вніс це у ваш список справ?
— О, ви прокинулись, сер.
Схоже на голос Моркви, до того ж тільки він би сказав щось подібне. Ваймз спробував повернути голову.
Він побачив перед собою біле рядно, а тоді воно змінилось обличчям Моркви, тільки догори дриґом.
— Вони запитували, чи вас розв’язати, але я їм сказав, що ви останнім часом мало відпочивали, — вів далі Морква.
— Капітане, я вже не відчуваю рук і ніг… — почав було Ваймз.
— О, чудово, сер! Принаймні це вже щось.
— Моркво?
— Так, сер?
— Я хочу, щоб ви уважно прислухались до наказу, який я вам зараз віддам.
— Звісно, сер.
— Я хочу сказати, що це не буде ані прохання, ані пропозиція чи якийсь натяк.
— Зрозуміло, сер.