— І частенько у ваших краях пси обертаються на голих жінок?
— Буває, що днями такого не відбувається, — огризнулася Анґва. — Мені б не завадив якийсь одяг. І меч, якщо буде битва.
— Ем, мені здається, в хапонців є своє особливе бачення про жінок, які борються… — почав було Морква.
— Так! — підтвердив Джаббар. — Вони повинні робити це майстерно, Блакитні Оченята. Ми — д’реґи!
Човен виринув на поверхню пінистої застояної води під пристанню.
Повільно відкрилася кришка.
— Пахне, як удома, — сказав Ноббі.
— Не можна довіряти воді, — мовив сержант Колон.
— Але я не довіряю воді вдома, сержанте.
Фред Колон зумів втриматись на слизькій деревині. В теорії це був ого-го який геройський вчинок. Він та Ноббі Ноббс, двійко хоробрих воїнів, відважились зійти на ворожій території. На жаль, він знав, що роблять вони так тому, що лорд Ветінарі сидів у Човні і недвозначно здійняв би брови, якби вони відмовилися.
Колон завжди вважав, що в героїв є якийсь особливий механізм, що змушував їх іти на геройську загибель заради бога, країни і яблучного пирога чи ще якогось делікатесу, який готувала їм мама. Йому ніколи не спадало на гадку, що вони це роблять зі страху, що на них накричать, якщо вони цього не зроблять.
Він нахилився.
— Гайда, Ноббі, — скомандував він. — І пам’ятай, ми робимо це заради богів, Анк-Морпорка і… — Колону здалося, що тут і справді буде доречна якась страва. — І знаменитої канапки з кишкою, яку готувала моя мама!
— Наша мама ніколи не готувала нам канапки з кишкою, — пожалівся Ноббі, видершись на настил з дощок. — Але ти б не повірив, що вона витворяла зі шматком сиру…
— Та добре, але це якось не вписується в бойовий девіз, еге ж? «Заради богів, Анк-Морпорка і дивовиж, які матінка Ноббі витворяє із сиром»? Він просто таки пронизає страхом вороже серце! — мовив сержант Колон, поки вони повзли вперед.
— А, ну якщо тебе таке цікавить, то на тобі матусин бідовий пудинг із заварним кремом, — запропонував Ноббі.
— Жахає, чи не так?
— Вони би пожаліли, якби дізналися, сержанте.
Пристань в Аль Халі нічим не відрізнялася від інших, бо пристані всюди пов’язані. Людям потрібно завантажувати і розвантажувати човни. А це можна зробити лише в кілька способів. Тож усі пристані однакові з виду. В деяких спекотніше, в інших підвищена вологість, там завжди височіють купки дещо забутих з виду речей.
Здалеку виднілися вогні міста, яке, схоже, зовсім не підозрювало про вороже вторгнення.
— «Знайдіть нам якийсь одяг, щоб ми змішалися з натовпом», — пробубонів Колон. — Легко сказати.
— Нє, нє, це легко, — наполягав Ноббі. — Всі знають, як це робити. Ти никаєшся на якійсь вуличці, так, і чекаєш, поки не надійде пара жевжиків. Ти заманюєш їх у провулок, стукаєш їх по голові, а тоді виходиш з тіні вже в їхньому одязі.
— Це працює?
— Ще ніколи не підводило, сержанте, — запевнив його Ноббі.
У місячному сяйві пустеля скидалася на сніг.
Ваймзу до душі був метод боротьби Тактикуса. Лягаві завжди так робили. Справжній лягавий не ставав у шеренгу з іншими лягавими, щоб іти на злочинців. Він таївся в тіні, безшумно ходив і тягнув час. Але якщо бути відвертим, він тягнув його доти, поки злочинець зрештою не вчиняв злочин і тягнув награбоване. Бо який тоді сенс? Треба бути реалістом. «Ми спіймали того, хто це зробив» звучить куди вагоміше, ніж «Ми спіймали того, хто збирався це зробити», особливо коли люди просять «Доведи».
Десь зліва вдалині хтось закричав.
Ваймзу, однак, було дещо некомфортно в цьому балахоні. Це як іти на війну в нічній сорочці.
Тому що він не був до кінця впевнений, що зможе вбити людину, яка активно не намагалася вбити його. Звісно, фактично всі озброєні хапонці нині активно намагалися його вбити. В цьому і полягає суть війни. Проте…
Він звів очі на верхівку дюни. Хапонський воїн дивився в іншому напрямку. Ваймз підкрався…
— Біп-біп-біп-дзинь! Ваш будильник на сьому ранку, Введіть-Своє-Ім’я! Принаймні, я сподіваюся…
— Га?
— Дідько!
Ваймз перший відреагував і зацідив чоловікові в ніс. Оскільки не було сенсу чекати, щоб побачити, який це справить на нього ефект, він кинувся вперед, і вони вдвох покотилися по інший бік крижаної дюни, борючись і розмахуючи кулаками.
— …але зараз моя функція реального часу, схоже, трохи барахлить…