Сержанта до такого не готували. Тож він сказав:
— Вони спізнюються.
— Добре. Краще вони, ніж ми.
— Сонце вже високо, сер.
Командир поглянув на свою тінь. Надворі був день, а на піску, слава богу, не було слідів його крові. Командир так довго відновлював мир у різних непокірних частинах Хапонії, що почав дивуватись тому, що відновлюючи мир, він немов завжди вів війну. Досвід навчив його ніколи не казати: «Мені це не подобається, якось дуже тихо». Бо не було такого поняття, як надто тихо.
— Може, вони згорнули вночі табір, сер, — припустив сержант.
— Це не схоже на д’реґів. Вони ніколи не тікають. Крім того, я бачу їхні намети.
— Може, будемо їх штурмувати, сер?
— Ти не бився раніше з д’реґами, сержанте?
— Аж ніяк, сер. Однак я втихомирював сердитих саватарів в Ушістані, і вони…
— Д’реґи гірші, сержанте. Вони втихомирять вас у відповідь.
— Я не казав, які саватари сердиті, сер.
— Як порівняти з д’реґами, вони всього лиш ледь невдоволені.
У сержанта виникло відчуття, що його репутацію ставлять під сумнів.
— Може, я піду з кількома хлопцями в розвідку, сер?
Командир знову глянув на сонце. Через спеку вже важко було дихати.
— О, чудово. Ходімо.
Хапонці наблизилися до табору. Там були намети, і тліло полум’я. Але не було ні верблюдів, ні коней, лише довгий витоптаний слід, що стелився вздовж дюн.
Бойовий дух почав потрохи рости. Нападати на небезпечного ворога, якого немає на позиціях — одна з найпривабливіших форм ведення бойових дій. Деякі говорили, як пощастило д’реґам, що вони вчасно втекли, інші фантазували, що було би з д’реґами, якби солдати їх спіймали…
— Хто це? — запитав сержант.
Поміж дюн з’явилася постать, яка сиділа верхи на верблюді. Білий балахон розвіювався на вітрі.
Наблизившись до хапонців, постать ковзнула з верблюда і помахала їм рукою.
— Добрий ранок, панове! Як дивитесь на те, щоб здатися в полон?
— Хто ви?
— Капітан Морква, сер. Якщо ви будете такі ласкаві й опустите зброю, ніхто не постраждає.
Командир глянув угору. Вздовж верхівок дюн показались кульки. Виявилось, що це голови.
— Це… д’реґи, сер! — вигукнув сержант.
— Ні. Д’реґи б уже напали, сержанте.
— Ой, перепрошую. Сказати їм, щоб вони напали? — спитав Морква. — Ви цього хочете?
Д’реґи тепер вишикувались вздовж дюн. Метал виблискував на сонці.
— Хочете мені сказати, — повільно почав командир, — що ви можете переконати д’реґів не нападати?
— Це було непросто, та, думаю, вони зрозуміли, — мовив Морква.
Командир обдумував ситуацію, в якій опинився. По обидва боки вишикувались д’реґи. Його ж військо збилося в купку. А цей рудоволосий, блакитноокий чоловік йому всміхався.
— Як вони ставляться до милосердного поводження з полоненими? — наважився він спитати.
— Гадаю, вони можуть пристосуватися. Якщо я наполяжу.
Командир знову зиркнув на тихих д’реґів.
— Чому? — запитав він. — Чому вони не нападають на нас? — запитав він.
— Мій командир каже, що не хоче непотрібних жертв, сер, — відповів Морква. — Його звати командор Ваймз, сер. Він сидить он там на дюні.
— Ви можете переконати озброєних д’реґів не нападати, і у вас є командир?
— Саме так, сер. Він називає це поліцейською операцією.
Командир ковтнув.
— Ми здаємося, — сказав він.
— Що, ось так просто, сер? — запитав сержант. — Без боротьби?
— Так, сержанте. Без боротьби. За велінням цього чоловіка і вода вгору потече, а в нього ще є командир. Чудова ідея — здатися без боротьби. Я вже десять літ як борюся, і здатися без боротьби — це те, чого я завжди прагнув.
З металевої стелі Човна скрапувала вода прямо на папір перед Леонардом із Квірма. Він змахнув краплі. Може, воно й нудно чекати у тісній металевій бляшанці під нічим не примітною пристанню, та в Леонардовому світі такого концепту не існувало. Він машинально креслив ескіз покращеної вентиляційної системи.
Він почав спостерігати за власною рукою. Вона, майже без його участі, виконувала інструкції звідкись із його голови, малюючи розріз набагато більшої версії човна. Тут, тут і тут… там може бути ряд із сотні весел замість педалей, якими гребуть — його олівець гладив папір — мускулясті й напіввбрані юні воїни. Човен, що пливтиме непоміченим попід іншими човнами і везтиме людей туди, де їм завгодно. Тут із даху стирчатиме здоровенна пила, щоб на швидкості патрати черева ворожих кораблів. А тут і тут труба…