— Головне не спізнитися. У нас майже не лишилось часу.
— Встигнемо, — стомлено мовила баба Ганя та одразу переконливо додала: — Зараз підскочать дівчата… І ми всі разом швиденько розколемо цей кокос — перетремо його у кокосову стружку.
— Я задихаюсь… задихаюсь… — очунявши, пробелькотів пастор. — Благаю… Молю вас, відчиніть вікно…
— О, до речі, ковток свіжого повітря не завадить і мені, — відказала пані Ганна, відчиняючи вікно.
На підвіконні, притиснувшись вухом до самої рами, сидів облізлий ворон Тоні Бравісимо. Він так старанно намагався підслухати, про що йде мова у квартирі, що навіть і незчувся, як відчинилося вікно. Остовпівши з переляку, Бравісимо заніміло дивився на пані Ганну, котра стояла зовсім поруч нього. Не помітити його було неможливо, адже він стояв на видноті, просто посередині вікна. Але всі були так приголомшені спогляданням неосяжної підлості пана Урсуляка, що сталось неможливе — Тоні Бравісимо ніхто не помітив. Тож, збагнувши, що його не викрито, він обережно пересунувся у кут підвіконня, аби дослухати до кінця розмову.
— Між іншим, пане брехло, якою гидотою ви надушились? — глибоко вдихнувши морозне повітря, запитала пані Ганна. — Запах просто нестерпний…
— Одеколон «Червона Москва», — ображено пробубонів пан Брехло та поліз нишпорити по кишенях своєї камізельки.
— Вибачте, — почувся у дверях схвильований жіночий голос, — шановний пане Урсуляк, я забула попросити вас… Іноді на підвіконня прилітає маленький чорний ворон… Тож, дуже прошу вас, не женіть його… Там, на кухні, у шухлядці є пшениця… І я, ось, ще трохи докупила… Подумала, ви ж бо вкрай заклопотана людина…
— Що?! Що ви тут робите? — перелякано прошепотів пан Урсуляк та, підскочивши до жінки у чорному монашому вбранні, почав метушливо виштовхувати її з кімнати. — Як ви опинились тут, адже вас іще в обід посадили в потяг?
— Я просто хотіла попросити вас за ворона…
— Як ви зайшли, і де взяли ключ?! Ви мені сказали, що здали геть усі ключі…
— Я… Я знайшла ще один ключ у сумці… Ось, прошу вас, візьміть…
— Добре, все, ідіть… Ось гроші на таксі… Швиденько їдьте на вокзал та першим же потягом вирушайте в Самбір…
І в ту саму мить, коли пан Урсуляк збирався вже виштовхати гостю за двері, баба Ганя раптово вхопила його за вухо та потягла до кімнати.
Пані Марія ледь не оклякла від такого розвитку подій. Вона миттєво зблідла та ледь чутно прошепотіла:
— Що? Що ви робите?! Пані, схаменіться!
— Спокійно, пані Маріє, все буде крем-брюле, — впевнено відповіла баба Ганя. — Зараз ми розкажемо вам дещо цікавеньке… — вона завзято підтягнула вухо зніяковілого Урсуляка впритул до себе та роздратовано спитала:
— Мерзотнику, га, мерзотнику… Ти все сам розкажеш цій нещасній пані, чи мені допомогти?!
— Сам-сам-сам… — забелькотів пан Урсуляк, дістаючи з кишені баночку з пігулками.
— Пані, я благаю вас, — співчутливо вигукнула пані Марія, — пустіть нарешті вухо пана пастора! Так не можна… Не можна… Неприпустимо так поводитись із людиною…
— Це не людина, це — потвора, — втрутилась у розмову Лада.
— Ну що, потворо, ти готовий розповісти цій бідолашній матері про всі свої гидотні вчинки? — знову підтягнувши його за вухо, емоційно запита пані Ганна.
— Г… Готовий… Я готовий… Тільки пігулку… Дозвольте ковтнути пігулку, інакше серце… Серденько розірветься від підлості моєї… Дозвольте, дуже прошу…
— Дозволяю!
— Дякую, о наймилосердніша у світі… — улесливо пробелькотів спітнілий Урсуляк та вкинув до рота якусь чорненьку пігулку.
— Боже, мені зле… — Ледь чутно прошепотіла пані Марія та знесилено обперлася на шафу. — Пані, благаю вас, припиніть знущатись із пана пастора. Негайно припиніть цю жорстокість. Неприпустимо так зневажливо ставитись до людини.
— Пані Маріє, не хвилюйтесь… Я вже кидаю його противне вухо. Тим більше, що воно немилосердно тхне цим жахливим одеколоном, — відповіла баба Ганя та з огидою відпустила його вухо.
Пан Урсуляк мав би добряче гепнутись об підлогу, але… Але не гепнувся… Він просто на очах у всіх перетворився на сича. Відчайдушно замахав крильми та кинувся до відчиненого вікна.
— Ба, тримай його, він тікає! — вигукнула Лада.
— Стій, зараза! — спробувала вхопити його пані Ганна, але промахнулась.
І тут посеред підвіконня зненацька виникнув Тоні Бравісимо. Він одчайдушно вхопився крилами за віконну раму та щосили потягнув її на себе, намагаючись причинити вікно.
— Не втечеш, мерзотнику! — захекано виголосив він та захряснув раму перед самим дзьобом сича-пугача.