— Це хто такий? — суворо запитав Вазген, дивлячись на очманілого.
— О, то це ж наш шеф — бой Голота! — перелякано прошепотів Гуля.
— Атож… Це він і є… — ще тихше погодився з другом Хруня.
Розділ чотирнадцятий
— Я поскаржуся! — волав зв’язаний сич, налякано кліпаючи очима після кожного слова. — Що ви собі дозволяєте?! Я поскаржусь на вас! Неодмінно поскаржусь!
— Цікаво-цікаво, — прошепотіла Лада. — І кому ти будеш скаржитися?
— Мерові! — з погрозою вигукнув пугач та знову кліпнув очима. — Самому мерові! А може, навіть вище!
— А ти знайомий з нашим мером? — хитро примружившись, запитала баба Ганя.
— Не смішіть мене! — завзято закричав сич. — Чи я знайомий з мером!? Ха-ха-ха! Та я знаю всіх! Усіх корисних людей з доброю репутацією! Вони всі, геть усі — мої боржники, аби ви знали!
— Слухай, Ганнусю, — розгублено мовила пані Лана, — я щось не збагну: воно сич чи людина?
— Я пан Урсуляк! — роздратовано прорік пугач. — Пан Урсуляк я! І я буду скаржитися, куди слід, попереджаю вас! Останній раз попереджаю!
— Ланусю, воно — потвора. Звичайнісінька потвора. — Вже трохи стомлено пояснила пані Ганна. — Ладо!
— Я тут, ба…
— Запам’ятай, онученько, краще розумно мовчати, ніж по-дурному говорити, як ось цей пан Урсуляк. Це я з приводу виховання, — збираючись з думками, додала вона.
— Я зрозуміла… Слухай, ба, може, все-таки викличемо швидку для пані Марії?
— Не треба. Я ж уже казала, що не треба! Це звичайні нерви. Вона полежить трохи, і сама відійде. Вона дихає?
— Дихає, — відповіла пані Дана, яка весь цей час обмахувала непритомну пані Марію своїм віялом. — Прекрасно дихає і має пристойний пульс.
— Ну й чудово, — підсумувала пані Ганна. — Перекладіть її на диван, і нехай вона собі полежить — відпочине. Бо на пояснення витрачати зараз час — безглуздо. Роботи — непочатий край, а ми вовтузимось уже хтозна-скільки… — відчинивши шафу та переглядаючи речі, бурчала баба Ганя. — Переклали?
— Авжеж, — захекано мовила малесенька пані Дана.
— Тепер, дівчатонька, зміняймо швиденько свої бальні сукні на оці спортивні костюмчики і мерщій стаємо до роботи. Бо пан Урсуляк нас уже добряче зачекався, — мовила пані Ганна, кинувши дівчатам два старомодних спортивних костюми, із лампасами на штанях і з великою літерою «Д» на кофтинках.
— Ганнусю, ти смієшся? — ображено запитала пані Лана. — Ти хочеш, аби я надягнула на себе костюмчик цього потворного Урсуляка?!
— Ганно, це не смішно, — ще більш ображено пробубоніла пані Дана.
— Дівчатонька, спокійно, без емоцій. По-перше, костюмчики, не належать цьому пану, як, зрештою, і вся ця квартира. Він лиш нещодавно видурив цю житлоплощу… І навіть, он, іще дипломники свої розвісити не встиг, — роздивляючись вишукані дипломи, що стосом лежали на столі, мовила баба Ганя. — По-друге, костюмчики, хоч і старомодні, але геть новесенькі. Он, подивіться, на них і етикеточки висять… Ось… Що тут написано? Львівська фабрика спортивного вбрання… Костюм спортивний, байковий, із логотипом товариства «Динамо»… Ціна: 17 грн 85 коп. Рік випуску 1991…
— І все-таки я не розумію, — роздратовано перебила подругу пані Лана. — Ну чому я не можу бути зараз вбрана в бальну сукню?
— Та тому, що бальна сукня — неодмінний атрибут вальсів. І він, цей атрибут, має бути просто бездоганним. І саме через це він аж ніяк не підходить для катування підлої тварини… Тобто птаха, — виправилась пані Ганна, по-змовницьки підморгнувши дівчатам.
— Для катування? — затинаючись, перепитала вкрай розгублена пані Дана.
— Звісно, — ще раз, по-змовницьки підморгнувши, відповіла баба Ганя. — Для жорстокого та жахливого катування. — Я сподіваюсь, ви не хочете змастити такі вишукані сукні кров’ю? Це буде зовсім нешляхетно.
— О-о, ні! Тільки не це! — знесилено простогнав сич-Урсуляк. — Я готовий! Шановні, я готовий до ділової, конструктивної розмови.
— Прекрасно… Це прекрасно, шановний пане Урсуляк, — ще раз підморгнувши дівчатам, мовила пані Ганна. — Але… Дівчата, все ж таки, ви переодягніться. Це буде неабияк сприяти нашому порозумінню з конструктивним паном Урсуляком.
— Будемо за дві хвилини! — вже посміхнувшись, відповіли дівчата і, вхопивши спортивні костюми, вискочили із кімнати.
Сич перелякано провів поглядом активісток товариства «Ті, кому за 70». І коли ті зникли за дверима, зніяковіло подививсь на пані Ганну та заходивсь знервовано кліпати очима.
— Онученько, — повчальним тоном звернулась баба Ганя до Лади, — запам’ятай… Те, що зараз буде робити твоя бабця, тобі робити аж ніяк не можна. Ніколи й ні за яких обставин так знущатися із тварин не можна. Тобто я хотіла сказати, що взагалі знущатися з тварин не можна. А тим більше, не можна чинити так, як це зараз буде чинити твоя бабця.