Діставши з шухлядки товстелезні теки, вона здивовано прочитала їхні назви: «Кляузи», «Наклепи», «Перспективи», «Боржники»… Важкенька папка «Боржники» чомусь мала дві назви. Згори красувався напис «Боржники», а під ним одразу друга назва — «Суди, народні депутати, мер, тощо».
— Що означає слово «тощо»? — з цікавістю запитала птаха пані Ганна.
Сич, почувши запитання, одразу чомусь задоволено всміхнувся та хвалькувато пробелькотів:
— «Тощо» — слово із занадто широким змістом… Аби пояснити його всепоглинаюче та всеохоплююче значення, знадобиться надто багато часу.
— А що означає папка з написом «Залякування й теми панічних настроїв на 2010 рік»?
— Що написано, те й означає… — по-діловому, якось пихато прошепотів пан Урсуляк.
Пані Ганя розв’язала папку та пробіглася очима по сторінках «Свинячий грип — загроза цивілізації», «Сонце — убивця», «Природа викликає смертельну алергію».
— Що за маразм? — розгублено пробубоніла баба Ганя, витерши піт, що проступив на її чолі. — Це твоя писанина, кострубатий?
— Моя, — погодився писака, задоволено кліпнувши очима. — Я веду серйозну дослідницьку діяльність. Я дійсний та почесний академік Академії наук України… Я почесний професор дев’яноста семи академій світу: Бостонської, Нью-Йоркської, Паризької, Московської, Берлінської, Міланської, Брюссельської тощо…
— Дівчата! — перебила академіка пані Ганна. — Значить, носа цьому академіку не ламайте… Тобто дзьобика… Лишіть його мені. Я сама проведу дослідницьку діяльність із його сопливим носом.
— А за що?! — перелякано заверещав пугач. — За що дослідницьку діяльність?!
— За те, що ти сонечко убивцею обізвав… Дослідник ти мерзотний.
Пані Ганна врешті дістала з папки «Нерухомість № 4» дарчу на квартиру та розірвала її на клаптики.
— Дівчата, гукніть, коли буде результат. Ми з Ладусею зачекаємо на кухні. Бо вже немає сил споглядати цих нікчем — надивилися за день, аж нудить, — сердито буркнула баба Ганя та, обнявши розгублену онуку, вивела її з кімнати.
— Знаєш, ба, після сьогоднішніх пригод, мені страшенно захотілося назад — у Лондон… — прошепотіла Лада, щойно вони зайшли до кухні. — Пришелепуватий Джон, у зрівнянні з Урсуляком, виявляється, — просто ангел.
— Що за Джон?
— Племінник американського президента, — пояснила Лада. — Тобі чай чи каву?
— Чай… Сядь, відпочинь — я сама заварю… Краще скажи мені, що там у тебе з Махмудом Четвертим?
Баба Ганя рушила до плити ставити чайник, а Лада, сівши до столу, заходилася стомлено масувати скроні.
В цей час із вулиці, з підвіконня до кухні обережно зазирнула чорна воронова голова. Уважно роздивившись, що діється на кухні, вона швиденько перемістилася в куточок підвіконня та сховалась за віконною рамою. Це був ніхто інший, як Тоні Бравісимо.
— Ладусю, чуєш, що бабця питає?
— Що? — механічно перепитала Лада, зосереджено про щось розмірковуючи.
— Я питаю, що там у тебе з Махмудом Четвертим? Щось серйозне?
— А ти звідки знаєш про Махмуда?
— Барбара зранку дзвонила, — ніжно всміхнувшись, відповіла бабця. — Сказала, що ви вже двічі цілувались.
— А-а-а-а-а! — несамовито заволав у сусідній кімнаті пан Урсуляк та знову усе стихло.
— Чого мовчиш? — запитала бабця.
— А що казати?
— Ну, що-що… Цілувалися чи ні?
— Та так, було один раз… І то не по-справжньому…
— А не по-справжньому — це як? — здивувалась пані Ганна.
— Ну так… Я просто цмокнула його у щічку… Один разочок, ось і все… Про другий поцілунок я збрехала.
— А чому лишень один разочок? Він, цей принц, що, не вміє цілуватись?
— Ну, ба… Ти таке питаєш…
— Яке таке? — образилась бабця. — Нормально все питаю. Може, тобі потрібна якась допомога чи підказка — я ж не знаю…
— О-о-о-о-о! — заверещав фальцетом із сусідньої кімнати пан Урсуляк, і у вікнах задрижали шибки. Згодом знову стало тихо.
— Ні, ба, не треба допомоги, — всміхнувшись із безпосередності своєї бабці, мовила Лада та відсьорбнула чаю.
— Ти що, образилась?
— Зовсім ні… Просто не знаю, що казати.
— Я тебе розумію, — серйозно прошепотіла пані Ганна та по-змовницьки додала. — У мене таке саме було із твоїм дідом. Він теж страх який був нерішучий…
— Ба, ну що ти, чесне слово…
— А що? — збентежилась бабця. — Ти мене неправильно зрозуміла… Я не звинувачую цього несміливого принца… Просто констатую, що він такий же сором’язливий та нерішучий, як твій покійний дід… Повір моєму досвіду: ця прикрість — привід не для розпачу… Це привід для детального розбору ситуації…