— Може, лапочко, може… — зітхнула баба Ганя, не зводячи із Бравісимо свого прискіпливого погляду.
— І як це може бути?
— Дуже просто, лапочко… Якщо ніхто із глядачів не вірить у правдивість правдивої історії, значить, вона — брехлива… Куди відвів очі? — командним тоном вигукнула пані Ганна. — Дивись на мене… На мене дивись — не відводь очей!
— Я до вас з усією щирістю, а ви он, значить, як… — шморгнувши дзьобом, прошепотів Тоні.
— Наші ґудзики дійсно ти вкрав чи, все ж таки, хтось інший? — строго запитала баба Ганя, гіпнотизуючи своїм поглядом Тоні.
— Я ж вам уже казав…
— Відповідай конкретно! Викуп Маріам ти викрав сам?
— Сам…
— За своїм бажанням?
— За своїм.
— І привіз сюди, аби продати його Урсуляку?
— Так. Я хотів, аби він допоміг мені з паспортом — я вже вам казав… Пан Урсуляк може все, але він любить гроші, хабарі… Це знають всі…
— Чому ж тоді ти не віддав Урсулякові викуп за Маріам? — втрутилась у розмову Лада.
— Ну та ж ви мені завадили із бабцею своєю! Тільки я під’їхав до під’їзду, а тут вже ви… Я і тікати…
— Дівчата, якби ви бачили, як цей правдивий драматург водить машину! Шумахер із заздрості помер би, — пробубоніла баба Ганя, буравлячи поглядом Бравісимо.
— Ну не знаю, хто такий Шумахер, — знічено прошепотів Тоні, — а я сьогодні вперше сидів за кермом. Я взагалі не вмію водити машину, і навіть не знаю, як вона заводиться… Допоки проїхав ці півкілометра з «Лямпи» та сюди — створив щонайменше із десяток добрячих аварій.
— Уявляю, що би було, якби ти вмів її водити, — мовила баба Ганя. — Тоді би ми, стовідсотково, із Ладою не встигли… — Продав би викуп Маріам цій лисій курці, — кивнула вона вбік Урсуляка, — і бувай здоровий.
— Боже, які ж ви злі… — заплакавши, вигукнув Тоні. — У вас, у людей, — все, як і в нас… І навіть гірше. Ви, люди, ще жорстокіші за нашого імператора ДДТ! Така мила з виду пані, а насправді… Насправді нутро ваше хитрюще і зле… Я розповів вам правду, а ви… Ви все спаплюжили та перекрутили з ніг на голову…
— Ба, стривай! — спинила Лада бабцю, яка вже збиралася відповісти. — Ти вже затисла своїм божевільним напором не тільки Тоні, але і всіх нас!
— Звичайно, що затисла, — погодилась баба Ганя. — Бо під напором усі одразу скидають свої маски… Оголюючи свої справжні обличчя. Невже ти не відчуваєш, цей Бравісимо все бреше! Хтось має щодо нас хитрий та підступний план. Ось і заслали брехуна цього у наше товариство…
— А хто Урсуляка нам допоміг впіймати? — теж із напором вигукнула Лада. — Якби не Тоні, Урсуляк би втік… І що би ми робили зараз?
— Онученько, рідненька, так це ж також дуже хитрий хід. Здати нам Урсуляка, який і так нам ні до чого… І цим втертися у довіру! А потім нас усіх він спокійнісінько заведе у пастку.
— У яку пастку?! Адже він одразу погодився іти з нами на бал!
— Лада каже діло, — погодилася Лана. — Якби Тоні задумав щось лихе, то він не рвався би на бал із нами.
— Шановні, не варто так турбуватися, — промимрив пан Урсуляк, і досі заворожено розглядаючи свою останню немічну пір’їнку, — балу все одно не буде.
— Сиди тихенько, — розлючено скомандувала баба Ганя, — бо вирву твою останню волосину… Чи то пак, пір’їну… Ладо, онученько, дівчата! Що ви говорите — схаменіться! Ви лишень збагніть, яку кількість підлості цей Бравісимо вчинив тільки за сьогодні! Підступно вистежив схованку Джовані — це по-перше. Таємно хтів викрасти викуп Маріам! І у кого?! У свого найкращого друга! Це по-друге! По-третє, навіть спроби не зробив вступитися за свого друга — коли його кидали в цю жахливу центрифугу! Хоча сам! Сам був причиною фактичної загибелі Джовані! По-четверте, вкрай зухвало та нахабно вкрав наші ґудзики, та ще із машиною разом! П’яте — навіть не замислився, мерзотник, що без викупу цього Маріам сьогодні ж стратять! Сьоме…
— Шосте, — флегматично виправив її пан Урсуляк, так і не відірвавши погляду від дзеркала.
— Шосте — це те, що він спілкується із такою потворою, як ти! — парирувала баба Ганя.
— Я уперше бачу пана Урсуляка ось так близько, — виправдовуючись, прошепотів Тоні. — Звичайно, що чув про нього я багато, але бачу його вперше.
Пані Ганна навіть не звернула уваги на слова Бравісимо. Вона упевнено та розлючено гнула далі:
— Збагніть! Ви лишень збагніть усі його вчинки! Вони ганебні та огидні, як їх не розглядай! Підступність, підлість, зрада! І це ще, дівчата, аж ніяк не все… Якби ви чули його заздрісні промови, які він виголошував сьогодні нам у «Лямпі», — вас би осінило! І після цього всього він повідомляє, що він, бачите, гепнувся нашою машиною у стовп та прозрів одразу! Збагнув, що далі жити так не можна! Усвідомив, бідолашний, усю свою нікчемну підлість та, бач, покаявся… Покаявся та кинувся мерщій виправляти все, що натворив… Ви вірите у це?!