— Що?! — отямившись, перелякано перепитав таксист, витягнувши з вуха малесенький навушник.
— Куди ви їдете, шановний?! — грубо запитала його пані Ганна.
— Як куди? Прямо, — відповів він, подриґуючи головою у такт кожному слову.
— Прямо? — спантеличено прошепотіла баба Ганя, дивлячись у його порожні очі.
Таксист, певно, не бачив не тільки розгубленої пані Ганни, але і взагалі нічого. Він лишень кивав головою і задоволено кліпав очима.
— Як ви себе почуваєте, шановний? — строго прохрипіла налякана пані Дана. — Вам зле?
— Ні, мені дуже добре, — щасливо прошепотів таксист і чомусь заходився ніжно гладити кермо свого автомобіля.
— Ану, зупиніть-но нам, будь ласка, шановний… Шановний… Шановний! — обережно посмикала його за плече баба Ганя.
— А?! Що?!
— Зупиніть, будь ласка…
— У якому сенсі? — щиро здивувавшись, перепитав він.
— У прямому… Зробіть пр-р-р… — наче до кобили, тпрукнула пані Лана. — Тпр-р-р — розумієте?
— А, тпр-р-р?
— Саме так, — спробувала спокійно відповісти пані Лана, про себе відзначивши, що останні п’ять хвилин таксист дивиться будь-куди, тільки не на дорогу. — Можеш зробити тпр-р-р?
— Нема питань, — відповів таксист і зупинив машину.
Потім він повільно розвернувся до пані Ганни. Обтер сльози, що котились по його щоках, і тихесенько прошепотів:
— Скажіть, будь ласка, мила пані… Ви не знаєте, як пройти до бібліотеки?
— Дано, швиденько викликай швидку! — стурбовано наказала баба Ганя.
— Вже викликаю, — знічено буркнула пані Дана та, діставши мобільний, вийшла із таксі.
— Ви не моя мама? — знов обтерши сльози, серйозно запитав таксист у пані Ганни.
— Ні, сонечко, я — не твоя мама, — співчутливо відповіла вона.
— Шкода, — тихесенько прошепотів парубок та зненацька посміхнувся. — Анжела сьогодні сказала, що вона мене не любить… Не любить і ніколи не любила. Вона за іншого зібралась заміж… Анжела каже, він, хоч і не красивий, зате куди багатший, аніж я.
— Яка Анжела? — ледь чутно запитала пані Лана.
— Із кулінарного технікуму, — знов заплакавши, пояснив таксист. — Випускниця… Найкрасивіша дівчина усього Львова… Вона вже три роки поспіль виборює титул «Міс кулінарний технікум»… Чесне слово…
— Не хвилюйся, милий, — заспокійливо мовила пані Ганна. — Ми згодні, що Анжела ця — найкраща. Лано, — гукнула вона подругу, — ти лишаєшся з ним! А ми, аби не гаяти часу, рушаємо до водокачки. Лікарі приїдуть — і ти нас доженеш. Добре?
— Добре, Ганю.
— Швидка вже виїхала, — зазирнувши до машини, повідомила пані Дана. — Ой, дівчата, гляньте, а цей хлопчик, таксист, вже заснув, — здивовано додала вона.
— Дійсно, заснув, — прошепотіла Лада, розглядаючи змучене обличчя сплячого.
— І скільки це треба випити пива, аби впасти у таку несвідомість, — незадоволено буркнула пані Лана.
— Це не пиво, пані Лано, — сумно зазначила Лада. — Це значно гірше.
— Тобто? — спантеличено запитала пані Лана. — Що ти маєш на увазі?
— Ланочко, я тобі потім розтлумачу, що до чого, — досить грубо увірвала подругу баба Ганя. — А зараз всі тихесенько виходимо з машини.
— То мені залишатися чекати на швидку? — розгублено перепитала пані Лана.
— Ні, сонечко, рушаємо всі разом, — відповіла баба Ганя, вилізши з машини. — Он, вже швидка їде, — хитнула вона головою у бік дороги. — Вони самі тут розберуться…
— Обережно, не грюкайте дверима! — скомандувала пані Дана та побігла до швидкої, яка зупинилася навпроти, по той бік дороги.
— Дано, доженеш! — гукнула баба Ганя і, поправивши капелюшок, рушила до полісменів, що стояли біля червоної огороджувальної стрічки.
— Що сталося? Що за затримка? — запитав Бравісимо, висунувши дзьобика із Ладиної сумки.
— Вже нічого. Сиди тихенько, не вилазь, — прошепотіла Лада та обережно знову засунула Тоні в сумку.
— Ладусю, подивись, я не пом’яла бальну сукню? — схвильовано запитала пані Лана, розправляючи прим’яте плаття.
— Ні, пані Лано, — у вас бездоганний вигляд, — ледь посміхнувшись, відповіла Лада, і вони помчали доганяти бабцю.
— Дівчата, стривайте, я за вами не встигаю! — захекано пробубоніла пані Дана, наздоганяючи їх.
— Дано, ти там розібралась з лікарями?
— Так, Ланочко, я їм все гарненько пояснила.
Пані Ганна озирнулась і, переконавшись, що всі її дівчата в зборі, звернулася до полісменів.
— Шановний пане, чи не могли б ви пояснити нам це жахливе неподобство?