— Зайдемо на базар? Щось мені їсти захотілося.
— І мені, — погодилась вона відразу. — Я теж зголодніла.
На базарі було повно людей. Ми насилу пропхалися до рундучка, де продавали рибу і, знайшовши вільне місце, накинулись на апетитні шматки щойно засмаженого сома. Потім купили по фунту хусайні — гарного винограду з довгастими ягодами, які росіяни називають «дамськими пальчиками». Чомусь мені здалося, що я ніколи в житті не їв нічого смачнішого. Гавхар теж була задоволена.
— Як ти гадаєш, а там виноград буде? — спитала вона несподівано, не зводячи очей з золотавих грон.
— А ми звідси захопимо з собою, — запропонував я.
В цю мить на базарі зчинилось щось незбагненне. Усі, мов навіжені, посунули до воріт.
— Що це значить? — стривожено запитала Гавхар.
— Не знаю… ходімо подивимось.
Разом з юрмою ми випхались за ворота.
— Куди це всі біжать? Що сталося? — допитувався я в людей, що штовхалися біля мене. Але ніхто нічого не знав.
Біля караван-сарая, ніби зачепившися за щось, натовп спинився. Проте галас не тільки не затих, а, здається, ще й посилився. Звідусіль було чути:
— Підніміть його!
— На гарбу висадіть!
— Покажіть його нам, розтриклятого!
Людська юрма хитнулася вперед, потім назад, мовби даючи комусь дорогу, і над нею, ставши на якесь підвищення, показався сивобородий чоловік, вдягнений у чорний чапан. Поряд з ним з'явилися ще троє-четверо чоловіків. В одного з-поміж них руки були скручені мотузкою, а насунута на чоло чорна папаха майже затуляла очі. Та його, видно, відразу впізнали: юрма загула погрозливо, над головами піднялися затиснуті в кулаки руки. Почулися прокляття, крута лайка, зойки, плач і ридання жінок.
— Люди! Тихо! — закричав, піднісши вгору руку, чоловік у чорному чапані.
Натовп замовк, не стало чути й плачу.
— Люди! — повторив чоловік і, показавши на зв'язаного, спитав: — Чи є серед вас такі, що не знають цієї людини?
— Немає! — вигукнув хтось із натовпу.
— Тоді скажіть мені, хто це?
— Кат! — відповів той самий голос із натовпу.
— Правильно! Це кат! — підтвердив сивий чоловік. — Ханський кат, який мордував наших братів і сестер. Сьогодні він у наших руках, і ми самі повинні вирішити, що нам з ним зробити? Яку кару йому призначити?
— Смерть! — почулося п'ять чи шість голосів.
— А що ти скажеш, жінко? Ми слухаємо тебе! — звернувся сивий чоловік до когось у натовпі. Потім перевів погляд на людей, що товпилися довкола караван-сарая, і голосно пояснив: — У цієї бідолашної жінки було двоє синів, і обох цей негідник власноручно закатував. Кажи ж бо, жінко, не мовчи! Вийди сюди, щоб усі тебе бачили! Ось він, убивця твоїх синів, поглянь на нього!
Юрма розступилася, даючи жінці дорогу. Та вона не рушила з місця. Тільки проказала хрипким голосом:
— Нехай мої очі осліпнуть, якщо я його ще раз побачу!
— Що ти верзеш, жінко, — урвав її сивобородий. — Це він хай осліпне, щоб ніколи більше тебе не бачив. Правильно я кажу, люди?
— Правильно! Правду каже чоловік! — почулося звідусіль.
Кат втягнув голову в плечі, відчувши, як наблизилася до нього загроза розплати. Лихими жаринами спалахнули з-під папахи люті очі, з ненавистю обвели натовп. Сивобородий підійшов до ката й, зірвавши в нього з голови папаху, кинув під ноги юрмі. Певний, що настав його кінець, кат, мов розлютований бугай, похилив свою голомозу голову і ступив крок до сивобородого. Але той, не звернувши на це ніякої уваги, склав руки, мов для молитви, і вигукнув високим голосом:
— Аллах великий! Візьміть його! — Одним рухом він скинув ката з гарби прямо в натовп і додав: — Амінь!
— Який жах!.. — насилу спромігся я на слово.
— Це справді жахливо, — проказала Гавхар. — Його треба було судити. Але зараз людей краще не чіпати.
Вона мала рацію. Розлютована, наелектризована юрба хитнулася в той бік, куди звалився кат. Ніхто в цю мить не став би слухати ніяких слів про суд.
Зненацька глухий гул юрми прорізав запізнілий вигук старої жінки:
— Пустіть мене!
Люди слухняно розступилися, утворивши вузеньку вуличку перед старою, в якої кат загубив двох синів. У кінці цієї вулички я побачив на мить ніби переламаного в попереку ката, що ледве тримався на ногах. З очниць на його обличчі витекли обидва ока. Гавхар з огидою і жахом затулилась руками.
— Ходімо звідси! — сказала вона і схопила мене за рукав.