— А вони, Пилипе, вирішили, що то був ти, — сказав Грицик. — Бо в степу всі знають, що лише ти вмієш перевтілюватися у вовка.
— Я такий, — усміхнувся Швайка і прикусив травинку гострими зубами.
— А як вони полягали спати, — вів далі Грицик, — тоді ти буцім підкрався до бранців і звільнив їх. Але Саїд-мурза їм не вірить. Він каже, що тоді Швайка і їх, сонних, порішив би. Та позаяк усі вони живі-здорові, то тут щось не те… І лупцюють їх зараз так, що не дай Боже! А коли я вже збирався сюди, то довідався, що Саїдові-мурзі байдуже, скільки поляже чаушів — головне, щоб йому нарешті дістали гяура Швайку. Мабуть, добряче ти йому допік, Пилипе.
— А що з нашими слідами? — запитав Хасан.
— Нічого такого, — відказав Грицик. — Знайшли їх. І погнали по тих слідах цілу сотню чаушів.
— Та ти що! — схопився один з татарчуків. — А коли вони докумекають і наскочать сюди?
— Не наскочать, — заспокоїв його Грицик. — Там ще з досвітку пастухи переганяли табуни і все затоптали… А тобі Санько вже розповів про те, що ми замислили? — звернувся він до Швайки.
— Та розповів, — відказав Швайка.
— То що скажеш?
— Непогано придумали.
— То — що? Ти згоден з нами?! — розквітнув Грицик.
— Та згоден, інакше ви не відчепитесь… А тепер, товариство, трохи відпочинемо з дороги, бо цієї ночі нам знову буде не до сну.
— А ми?… — почав Хасан.
— Ви теж лягайте. Сьогодні всім знайдеться робота.
На небо вже сходили зорі, коли вони рушили до табору. Дістатися до намету Саїда-мурзи виявилося справою не такою вже й складною. Ніхто їх не зупиняв, ніхто ні про що не розпитував. Та все ж кроків за п’ятдесят Швайка зупинив загін. За його переконанням, саме тут проходила невидима межа. І варто комусь її перетнути, як стрепенеться десяток охоронців, вилетять з піхв швидкі кривулясті шаблі, а стріли звично вляжуться на тятиви луків. А тут, за межею, кожен займається своєю справою. Хто чистить шаблю, хто догризає кістку, хто ходить у пошуках товариша, що забалакався десь біля другого багаття.
— Чом не спиться, батири? — веселим голосом поцікавився сутулий татарин, що трапився на дорозі.
— А то вже не твого розуму діло, — зверхньо відказав Швайка.
— Та я що… я ж просто так… — знітився сутулий і поквапився розчинитися в темряві.
Швайка зіскочив з коня і крадькома роззирнувся. Так і є, їх уже помітили. Он троє ліворуч від шатра повернулися в їхній бік. Двоє праворуч теж зацікавилися ними. Атож, далі таким натовпом іти до шатра небезпечно.
— Стежте за нами, — пошепки наказав він Грицикові. — І коли що — здіймайте якомога більший шарварок.
— Добре-добре. Все, як домовлялися, — запевнив його Грицик і з шумом втягнув ніздрями повітря. — Тільки ж ви не баріться…
— А це вже як вийде, — відказав Швайка і кивнув Санькові, що теж зіскочив з коня.
Неспішною ходою людей, що не одну годину провели в сідлі, вони рушили до шатра. Нараз один з тих, хто ніби знічев’я прогулювався перед входом, стрімко попрямував до них.
— Хто такі? — в його голосі бриніла підозра.
— Маємо новини, — відказав йому Швайка і звичним рухом витяг з кишені пластину з зображенням яструба.
Охоронець підніс її до очей і мимоволі виструнчився. Лише знатні люди носили при собі знаки з зображенням хижих звірів та птахів. Він так захопився розгляданням знака, що навіть не помітив, як пильно втупився в нього очима молодий супутник поважної особи.
Нараз охоронець хитнувся і вже якимось сонним голосом проказав:
— Шановний Саїд-мурза саме готується до сну… Втім…
Він віддав знак Швайці і з легким поклоном відступив убік.
Так само вчинив і вартовий, що стояв перед входом до шатра. А от що буде далі…
Шатро Саїда-мурзи було поділене на дві половини. Ближче до входу стояло двоє таких широкогрудих батирів, що, здається, навіть стріла не дістала б їх нього серця.
— Ми з новинами до хана, — пояснив їм Швайка. Він дивним чином теж відчув потужні гарячі хвилі, що їх Санько насилав на велетів.
Подіяло. Батири привітно вказали руками на покій свого повелителя, а тоді якось дивно струснулися й завмерли. Їхні очі втупилися кудись понад голови козаків. Про всяк випадок Санько лишився з ними, а Швайка відхилив запону, що вела до покоїв Саїда-мурзи.
Саїд-мурза ще не спав. Це одна з вад ханського життя. Коли перед битвою навіть наймудріші з нукерів поспішають виспатися, то хан мусить ще і ще раз перевірити безпомилковість своїх задумів і майбутніх рішень. Бо ж битва починається не тоді, коли заграють сурми і заблискають шаблі, а тоді, коли про саму битву ніхто ще й гадки не має.