— Це онук діда Кібчика, — пояснив Швайка. — Я тобі, пане старосто, розповідав про нього.
— Ага, пам’ятаю, — сказав Леміш і звернувся до Демка: — Скажи своєму дідові, що іншим разом обов’язково заїду. О, а чим це від тебе так смаковито пахне?
Демкова усмішка поширшала мало не вдвічі. Він скинув клунок і розв’язав зашморг. У повітрі поплив такий запаморочливий запах, що Швайка з Лемешем дружно ковтнули слину.
— Це наша в’ялена риба, — пояснив Демко. — Дідо наказували передати її вам і казали, що свіжа в’яленина ще смачніша.
Усі навколо зареготали. І Леміш теж.
— Передай своєму дідові, що я обов’язково приїду до нього в гості!
— А в нас ще й юшка така смачнюща! — у захваті від того, що вдалося так легко умовити переяславського старосту, вигукнув Демко. Тоді тицьнув клунка переяславському старості в руки і приєднався до Грицика з Саньком.
Леміш провів його поглядом і похитав головою.
— Ну й швидко ж передаються чутки у вашому степу! — сказав він.
— Це не чутки, — посміхнувся Швайка. — Це стежа діда Кібчика так працює.
— Стежа, кажеш? Ні, обов’язково треба вирватися до такого діда! А ти, — він повернувся до Байлема, — коли посилатимеш хлопців до Абдулли, то краще вибери таких, що вміють тримати язика за зубами.
— Розумію, — кивнув головою Байлем. — Сам з ними поїду.
— І простеж, щоб Абдулла бачив, що до його краму ставляться з повагою. Головне, щоб він переконався, що з нами дружбу водити вигідніше, аніж з кримським ханом… — Слухайте, а що там робиться? — раптом зацікавився він.
— Де? — запитав Швайка.
— Он там, біля тих верб на вигоні.
На березі просторого ставу, що обмивав старе городище, кілька десятків парубків стовпилося навколо Грицика. На нього саме йшло з піднятими кулаками четверо здорованів. Грицик не чекав, коли вони підійдуть ближче. Він сам увірвався поміж них і за якусь хвилину здоровані лежали на траві і сторопіло струшували головами.
— Непогано, — схвалив Леміш. — Меле, як добрий вітряк.
— Еге ж, — згодився Швайка. — Йому що ногами, що руками — все одно.
— Цікаво, у кого він такого навчився?
— Та в мене, у кого ж іще, — всміхнувся Швайка.
— Он як, — Леміш з особливою повагою глянув на нього. — А тебе самого хто вчив?
— Дідо Кудьма, — посерйознішав Швайка. — То древня наука. І мало хто зараз нею володіє.
А Грицик уже стояв, склавши руки на грудях і розглядав хмаринку, що бігла над його головою. Він не звертав ніякої уваги на те, що до нього зі спини підкрадався один з козаків. Та коли тому лишилося зробити якийсь крок, — Грицик високо підстрибнув, нога його блискавкою змигнула в повітрі і ніжно прихилилася біля нападникової щелепи.
— Бий! — пролунало з гурту. — Що ти його гладиш, наче дівку по щічці?
— Гладжу, кажеш? — посміхнувся Грицик і підморгнув Санькові.
Той відібрав у одного з глядачів добрячого кілка, простягнув крикунові. Сказав:
— Ану, Йванцю, тримай його перед собою. Та міцніше тримай, обома руками! А ви, товариство, дивіться, як Грицик його зараз погладить!
Недовірливо посміхаючись, Іванцьо підняв кілок перед собою. Якусь мить Грицик стояв непорушно, тоді знову злетів у повітря, його нога описала блискавичне півколо — і з рук ошелешеного Іванця брязнули на землю дві розламані половинки.
— Тепер уявляєш, що було б з Миколиною мармизою, якби я отак приклався до неї? — запитав Грицик.
— Ой, не хотів би я тоді бути Миколою, — підхопив Швайка, підходячи до гурту. — А тепер, Грицику, ти трохи відпочинь, а Санько нехай покаже панам старостам, що й руки наших козаків можуть працювати не гірше від ніг!
Санькове лице порожевіло від задоволення. Що не кажи, а в шістнадцять років навіть майбутньому волхву приємно бачити, з якою пошаною ставляться до тебе такі здоровані, як його земляки.
— Чи не знайшли б ви мені якусь лату? — попросив він товариство.
Два хлопці принесли грубу лату.
— Зможеш перерубати її своєю шаблею? — запитав Швайка Леміша.
Леміш з сумнівом похитав головою: лата радше скидалася на колоду.
— Боюся, що нічого не вийде, — сказав він. — Та й не для того я шаблю при боці тримаю.
— То ж бо й воно, що в тебе, пане старосто, нічого не вийде — згодився Швайка. — А тепер поглянь, як це діло виходить у Санька.
Санько якусь хвилину незмигно дивився на лату, а потім з хеканням рубонув по ній ребром правиці. Ліва Лемешева брова підстрибнула угору: замість однієї довгої лати стало дві коротенькі.