Санько ж човновими справами переймався не надто. Майже увесь час він сидів на березі і в задумі гриз якусь травинку. А потім Санько взагалі щез — мабуть, знайшов якесь безлюдне місце, де йому краще думалося.
Зате до них приєдналися воронівці Володко Кривопичко й Тиміш Одуд, переяславець Гринько Кріпкий, черкасець Микола Квасидуб, Данько Гречка з-під Золотоноші… І звісно, не обійшлося без Демка Манюні, бо ж ніхто інший так швидко не заповнював піском чи рінню друге дно.
Так, у підводному човні з’явилося друге дно, бо від задуму чіпляти каміння по боках довелося відмовитись. І не тільки тому, що човен знову міг перекинутись набік. Швайка одразу заявив, що сіті з камінням лиш уповільнюють швидкість човна. А коли Гринько Кріпкий засумнівався, Швайка запропонував провести перегони на звичайних човнах. Тільки до одного прив’язати мішки з піском, а інший нехай пливе без них. Наслідки були вражаючі. Човен з мішками майже удвічі відстав від звичайного.
Врешті-решт Чорторий зметикував приладнати в човні друге дно, а проміжок заповнювати рінню чи піском. А щоб зручніше було висипати пісок, і щоб човен при цьому не набирав води, Чорторий придумав стулки, щільно припасовані одна до одної. Треба насипати піску в човен — стулки в настилі відкриваються. Треба висипати його — відкриваються стулки в днищі човна. Просто і зручно.
Довелося добряче помізкувати і над люком, через який козаки мали залазити в човен і вибиратися з нього. Оскільки Демко мав такі плечі, що ні в яку ляду не влазили, то Чорторий і вгорі змайстрував довгі, майже на половину довжини човна, стулки. Вигода від них була очевидна: тепер козаки могли майже одночасно заскакувати й вискакувати з човна, а не лазити один за одним крізь тісну ляду.
А от що треба зробити, аби непоміченим визирати з підводного човна, — ніхто нічого путнього придумати так і не зміг. Хоча Володкові прийшла в голову ніби й непогана думка про шкіряні міхи. Він запропонував кілька таких міхів укласти на дно човна, приладнати до кожної рурку, а протилежний кінець вивести назовні. Зазвичай рурка мала бути перев’язана. Як тільки треба було опуститися нижче, рурку розв’язували, вода миттю вривалася в міхи і під її вагою човен опускався настільки, що під водою опинялася й оглядова діжка. А коли треба було вибиратися на поверхню, товариство всідалося на міхи і своєю вагою витискували воду назовні. А що вода виходила неохоче, козакам доводилося ще й з усієї сили впиратися руками в стелю човна. І все було б добре, якби одного разу Демко Манюня, який був основним витискувачем, не вперся в стелю з такою силою, що міх лопнув. І доки розбиралися, що й до чого, вода через рурку почала набігати в човен. І, мабуть, козаки так би й потонули, якби Швайка не здогадався відкрити верхні стулки. З човна миттю вийшло останнє повітря, але козаки таки встигли випірнути на поверхню. Тож від такого способу довелося відмовитись.
Однак треба було щось та придумати. Тому товариство кілька днів тільки те й робило, що посилено ворушило мізками.
Швайка знову обвів компанію поглядом і чи не всоте запитав:
— То чого ж мовчимо?
Козаки тільки зітхнули. Їхні голови більше не могли придумати нічого путнього.
І, мабуть, так би ніхто ні до чого й не додумався, якби не Демко Манюня, якого з берега покликали на допомогу. Там Демко допоміг перенести якийсь вантаж, тоді знову шубовснув у воду, схопився за ніс човна і ривком вибрався на нього. Під Демковою вагою ніс на мить зрівнявся з водою, а корма піднялася так стрімко, що козаки ледь не поперекидалися. А Телесика, що сидів на самісінькому краю корми, підкинуло угору, наче бичачий міхур.
— Ти що? — обурився Івасик. — Я ж ледь з човна не вилетів!
— Вибач, — засоромився Демко і обережно примостився на носі. Проте корма, як і раніше, здіймалася над водою набагато вище за ніс.
— О! — раптом вигукнув згори Івасик. — А що, коли скористатися Демком?
Швайка усім тілом розвернувся до Івасика.
— Демком? — перепитав він. — А як ним скористаєшся?
— Дуже просто. Усі сидять так, як зараз. А отут, де оце я, треба приробити невелику діжечку — якраз таку, щоб я міг визирати назовні. Звісно, до неї треба приробити накривку, щоб вода не набігла…
— Ага, — кивнув Швайка. — Здається, я зрозумів. Отже, так: пливемо ми під водою, як плавали й досі. А коли треба дізнатися, де ми — Демко перебирається на ніс, і корма піднімається, як оце зараз. Телесик відкриває накривку, визирає з діжки і розказує, що робиться навколо. Тоді закриває накривку, Демко знову сідає на весла, і човен пливе під водою куди треба…