— А нічого. Стукнуть веслом по тій діжечці: мовляв, впіймалися, хлопці, тепер ваша черга ганятися за нами… О, почалося!
Гребці наближалися до підводного човна з такою швидкістю, що за ними аж вода бурунилася. Проте діжка не чекала, коли по ній стукнуть веслом. Вона прикрилася лядою і щезла під водою. Переслідувачі наблизилися до того місця, де вона щойно зникла, і перехилилися за облавки, намагаючись розгледіти втікачів. І доки ловці прикладалися обличчям до води, а то й занурювалися в неї по плечі, діжка вигулькнула з води трохи нижче за течією. Ловці похапцем витерли обличчя і налягли на весла. Та не встигли вони наблизитися до втікачки, як та знову щезла під водою, щоб за хвилину випірнути позаду них. Доки човни розверталися, доки веслярі налягали на весла — діжа знову щезла. Але тільки для того, щоб вигулькнути між правим берегом та переслідувачами.
— Гей, та це ж ми так ловили чирків! — зненацька вигукнув сивуватий козак. — У нас, знаєте, в лузі була величезна калюжа. Майже озеро, хіба що мілке, по пояс. Там весь час жили чирки, то ми тільки те й робили, що намагалися їх зловити. Здається, ось-ось схопимо, а чирок задер хвоста догори — і нема його. А за хвилину вже чистить пір’ячко біля протилежного берега. Ми до нього — а він знову пірнає. Бувало, цілими днями ганялися за ними, проте жодного так і не спіймали. Отак і ці ловці. Бач, як крутяться, а все дарма. Мабуть, уже й піт з них градом котиться.
І справді, переслідувачам доводилося непереливки. Мов навіжені, гасали вони по річці туди-сюди. Проте ніхто не відав, як почувалися ті, хто сидів у підводному човні. А там Демко Манюня вже вкотре за Швайковою командою стрімголов кидався на ніс човна. Діжка з’являлася над водою, Івасик відкривав накривку, висовував голову з діжки і повідомляв:
— Ми у них за спиною. Вони крутять головами, як сови… ага, побачили нас і розвертаються… гребуть у наш бік, аж язики висолопили.
— Демку! — подавав голос Швайка.
Демко з гуркотом перебирався на своє місце. Водночас Івасик усім тілом повисав на ремені, аби накривка закрилася щільніше, і крутив защіпки. За мить слюдяне віконце тьмянішало — це означало, що діжка занурилася у воду.
— Верни праворуч! — вигукував Швайка. — Тепер прямо!
Козаки робили з півсотні гребків, і Швайка знову подавав голос:
— Ану, Телесику, поглянь, що там робиться…
Демко прожогом кидався на ніс човна, Івасик, дочекавшись, доки за віконцями посвітлішає, відкривав накривку і радісно гигикав:
— Он сидять, головами, мов ті гусаки, крутять. О, побачили нас, розвертаються. Гребуть щосили…
— Демку, назад! — наказував Швайка. Івасик миттю закривав накривку, а Демко кидався на своє місце.
Зрештою Демко не витримав.
— Хлопці, я вже не можу бігати, — захекано поскаржився він. — Я ж вам не пушинка…
— Гаразд, — пожалів його Швайка. — Телесику, виглянь-но та подивися, де там берег. І щоб очерету росло побільше.
Демко зі стогоном посунув на ніс, Івасик відкрив накривку і сповістив:
— Ліворуч по ходу. Але далеченько, гребків зі сто буде.
— Це не страшно, — відказав Швайка. — Хлопці, завертайте туди. А ти, Демку, потерпи трохи. Зараз відпочинеш.
…Діжка знову щезла. Щезла перед самісіньким носом.
Ловці закрутили головами на всі боки, намагаючись вгадати, де вона випірне на цей раз. Проте минуло дві хвилини, і три, і п’ять — а вона не з’являлася.
— Щось воно не те, — стривожився Ротько Беззубий.
Сполошилися й на березі.
— Чогось довго її не видно, — видихнув новачок. — Може, з ними щось трапилось?
— Тіпун тобі на язик! — розгнівався сивовусий.
Проте ця думка, схоже, запала в голову не лише новачкові, бо смішки стихли.
Зрештою, Вирвизуб підвівся на ноги і, надимаючи жили, заволав до ловців:
— Хлопці, а подивись-но уважно під водою! Вони глибоко не могли піти!
Ті, здається, здогадалися, про що кричав Вирвизуб, бо одразу припали до облавків і почали вдивлятися у воду. З берега їм на поміч уже поспішали інші човни.
Проте все було марно. Діжа з води не з’являлася.
— Ет, пропали хлопці ні за цапову душу, — зітхнув хтось. — А такі козаки були! Один Швайка чого вартував.
— Не смій його хоронити! — не втримався Вирвизуб. — Не та він людина, щоб так по-дурному скапуститись. Та й Чорторий з ним, а той почувається однаково добре і в воді, і під водою.
— Ага, — дружно закивали козаки, бо всі бажали здоров’я підводникам.
— А чого це вони там крутяться? — зненацька почувся позад них дзвінкий хлоп’ячий голос.
Козаки озирнулися. На горбку сиділа уся Швайкова компанія. Сиділа і весело вишкіряла зуби.