— Я саме думала про вас... — тихо сказала вона, взяла його за руку і повела до своєї спальні.
Георгій кохав її нестямно... Такого з ним ніколи не було. Він шепотів їй: «Як ти любиш?» І робив усе, що вона хотіла. Це також було з ним уперше. Він віддався їй повністю, до останньої клітинки свого тіла. І він відчув себе безмежно щасливим. Життя набуло сенсу.
... Київ знемагав від спеки. Місто хотіло, щоб кияни нарешті вшилися на дачі, курорти, на село... А ті все ще снували його розжареними вулицями, не даючи йому спокою...
У Георгія забренькав мобільник. Це дзвонив Костик Морозов із СБУ.
— Зустріч не відміняється? — спитав він. «Мало не забув!», схаменувся Георгій.
— Звичайно, ні! — сказав він у трубку.
— Розмова буде довгою. Ти готовий? — спитав той. Іншим разом Георгія це роздратувало 6: він ніколи не мав часу на довгі розмови. Однак тепер, коли він вийшов із свого цейтноту, така перспектива його не лякала.
Вони зустрілися за бізнес-ланчем у «Вавилонській вежі». Георгій сидів навпроти Віктора. Той повільно їв, нікуди не поспішаючи. Георгія це влаштовувало. Він також нікуди не рвався.
Минуло вже багато років, однак, виявляється, Віктор не забув, як колись Георгій врятував йому життя.
Після кількох нічого не значущих фраз Морозов нарешті почав:
— Хочеш розкажу, як я вчився в академії ФСБ у Росії? — запропонував він.
— Хочу. — Ця тема справді цікавила Георгія. — Звичайно, якщо це не державна і не професійна таємниця.
— Звичайно, я розповідаю це не всім. Однак я хочу, щоб ти про це знав. Аби у нас не було непорозумінь.
«Яких непорозумінь?» — шпигнуло у Георгія в мозку.
—■ Ти навчився добре говорити українською мовою, — відзначив Георгій із задоволенням: із українофоба Морозов перетворився принаймні у толерантного громадянина України.
— Я вивчив українську мову не тому, що тепер це стало престижно, адже українська мова — це візитна картка державної людини. Я вивчив українську з інших міркувань, я зробив це принципово, тому що зрозумів, що моя батьківщина, батьківщина чистокровного росіянина, саме тут, і я поважаю цю державу.
— Ти так змінився...
— Ні, я не змінився. Змінилася держава. Я завжди був законослухняним громадянином і хорошим офіцером. Змінилися реалії, змінилася держава, якій я служу.
— І довго тривав процес твоєї трансформації?
— Кілька років. Я хочу коротко тобі про них розповісти... Власне, я вже почав... Бо йдеться про навчання в академії ФСБ... Чи тобі нецікаво?
— Чому ж? Цікаво!
— Я — генетичний росіянин, і їхав туди з таємною надією, що залишуся там назавжди. Я знав, що Росія — це та країна, де хороших офіцерів цінують. Я відчував: вони
захочуть, щоб я служив їм. І був готовий до цього. Думав: вислужуся до генерала і покажу цим хохлам, що таке справжній офіцер.
— А то ми не знаємо...
— Ні, ви, тобто вже ми... Ми не знаємо... Ми не вміємо цінувати військовий професіоналізм... Але я не про це...
Георгій подумав: як дивно, що вони з різних позицій приходять до одного і того ж висновку: в Україні професіоналізм не цінується.
— Власне, я їхав туди, як на свою історичну батьківщину і не для того, щоб повертатися. І ти знаєш, перший рік пройшов, як уві сні. Я був бездоганний і щасливий водночас. І справді, хіба порівняти нашу службу безпеки з їхньою! Ми ж аматори! В нас дитсадківські чи, краще сказати, дідівські методи роботи. А там — махина. Потужна махина з віковими традиціями царської охранки! Розумієш: служба безпеки — це тоді служба безпеки, коли є традиція. У них від Катерини II впроваджено німецький стиль роботи, замішаний на російському фанатизмі. Це вибухонебезпечна суміш! І там я став фанатом. Я став в академії одним із них... ні, я став кращим серед них. Віриш?
— Вірю! — упевнено сказав Георгій.
Цей хлопець завжди в усьому намагався бути першим.
— І найбільше мене вражало, що служба безпеки — це не лише тупа охорона вищих посадових осіб і примітивне збирання досьє на всіх і вся «про всяк випадок» — раптом провиниться, от і шантаж готовий. Ні. У них працює ціла система хитромудрого продукування національних міфів і педантичного знищення всього того, що могло б їх дискредитувати. От, наприклад, поставлена мета: довести всьому світові, що грузини — брудні поплічники терористів — і для цього фабрикуються різні дуже правдоподібні докази і поширюються на весь світ. Дарма, що це неправда. Дарма, що це несе за собою людські жертви!.. Ти мені не віриш?