— Немає.
— Я так і думала. Треба віддати належне Борису, він один із небагатьох, який не зробив типового кроку успішного сорокарічного чоловіка — не пішов «по другому кругу», тобто не одружився вдруге. Я думаю, у нього проблеми зі здоров'ям. Порадь йому, як друг, узятися за себе.
— Марна справа. Він належить до тих людей, які нехтують здоров'ям.
Марина погодилася.
— А що з твоєю фірмою? — поцікавилася вона. Георгій знехотя розповів їй про ситуацію. Звичайно, вона
не розуміється на всіх нюансах, однак має нюх. Вона вміє слухати. А вислухавши, починає фразою: «Нюхом чую...» Ось і зараз вона уважно вислухала його, а коли він закінчив, сказала:
— Ти не дуже побивайся, Георгію. Нюхом чую, все буде гаразд. От побачиш: ти ще виграєш від цього!
Повірити їй було дуже важко, просто неможливо. Однак він знав: Марина рідко помиляється. І все-таки заперечив їй:
— А мені здається, що тобі таки доведеться замовляти циганський табір на мій похорон...
Вони наближалися до Феодосії.
— Куди їдемо?
— Треба на карту зиркнути. Євдокія в селі квартир}' наймає...
— Чому не в санаторії чи не в готелі?
— Вона любить природний відпочинок. А тут гарний клімат для астматиків. У неї син хворий.
Перед вказівником населеного пункту Георгій спинився.
— Нарушаєм... — пожартувала Марина. Георгію було не до жартів.
— Я боюся! — признався він. — Мій приїзд означатиме, що я вже остаточно все вирішив. А я вагаюся.
— Ну то повертай! Мені теж не дуже хочеться бути третьою зайвою поміж вами. Ти їдь назад, а я не признаюся, що їхала з тобою і що ми разом відпочиваємо... Хочеш? — Хочу! — зрадів Георгій цій пропозиції. Однак, завівши двигун, передумав: — Не хочу!
Він рвонув машину, і вони влетіли в приморське село, здійнявши за собою куряву.
Під'їхавши до будиночка, шо стояв на невеличкому пагорбі над морем, Георгій побачив Євдокію у ситцевому платті, білій сільській хустці на голові. Вона розвішувала на мотузки випрану білизну. Озирнувшись на звук машини, вона так і завмерла, а її руки вчепилися у прищіпки на мотузці.
Вона була дуже природна і дуже чиста. її смаглява шкіра відтіняла білосніжну хустку, що стримувала неслухняне волосся. Вона дивилася на нього поглядом, яким зустрічає дружина рибалки свого чоловіка, що повертається з моря після небезпечного шторму. В її очах було те, що завжди шукав Георгій в жінках: надійність, чесність, благородство і жіноча сила. Він зрозумів, що зробив правильно, приїхавши сюди.
Марину з хлопчиками поселили в одній кімнатці, а Липинський опинився з Євою в іншій, з виглядом на море. У цій невибагливій хатині Георгій уперше за багато років відчув душевний спокій і скімливе ностальгійне тремтіння: він неначе опинився у своєму дитинстві. Колись вони з мамою винаймали подібний будиночок на морі, біля якого ріс садочок з персиками та смоквами.
... Щоранку Георгій, Євдокія, Марина і двоє хлопчиків снідали у дворі під великою шовковицею, а потім ішли на
море. А море тут було зовсім не таким, як у Ялті. Воно було м'яким і доброзичливим. У будь-яку пору дня.
Липинський бачив у своєму житті шикарні курорти, він часто відпочивав у п'ятизгркових готелях. Але тільки зараз відчув повну насолоду від спілкування з морем. У цій простій халабуді над морем, з простою їжею, і рипучим дерев'яним ліжком, яке завдавало їм з Євою особливих клопотів (адже за стінкою спала Марина з хлопчиками), він відчував щастя, яке інколи називають земним.
Єва була палкою коханкою. Крім того, відчувалося, що вона дуже давно не спала з чоловіком, тож її пестощі були дуже чуттєві та свіжі. Георгій же ловив себе на думці, що не знає, як поводитися з нею в ліжку. Він зовсім розгубився. Стосунки з Євдокією були зовсім інакші, аніж з іншими жінками. Кохання з нею не було для нього процесом задоволення власних сексуальних потреб, а навпаки, він «працював» тільки на неї і при цьому із жахом усвідомлював, що до кінця не розуміє, чого їй хочеться і чи їй насправді добре з ним у ліжку. Він стільки часу прогаяв з іншими жінками! Він так і не навчився кохати їх! От і зараз його власний досвід виявився нічого не вартим! Георгій відчував себе, немов «перший раз у перший клас». Його охоплювали почуття радості, гордощів за себе і страх перед невідомим.
— Ти за мене вийдеш заміж? — питав Липинський у Єви.
— Так. А ти не боїшся?
— Боюся.
— Чого саме?
— Твого націонал-анархізму. Скажи, що це неправда.
— Кажу, що це неправда. Заради тебе я вії.оікаюся від усього...