Отже, на роботі все налагоджувалося. А ось в особистому житті... Георгій кілька разів набирав номер Євдокії — і безрезультатно. Ніхто не підходив до телефону. Та навіть якби вона взяла трубку і сказала своє строге «Алло!», він би розгубився, не знаючи, як почати розмову.
Лишався майже тиждень путівки в санаторії «Парламентський». Георгій вирішив добути свій термін на морі (тепер невідомо, коли він зможе дозволити собі відпустку), тим паче, що в санаторії лишилися його речі.
Українці — народ, що уникає прямої дії. Цього їх навчило Дике поле. У Дикому полі виживає не той, хто йде в лобову, а той, хто маневрує. Родзинкою української політичної традиції є маневр а-ля дике поле, який полягає у вмінні ввести ворога в оману і несподівано поцілити його у найвразливіше місце. Мистецтво української хитрості, класиком якого в новітні часи став Леонід Кравчук, відоме здавна. Його блискуче продемонстрував ще Богдан Хмельницький у конфлікті з Барабашем, запросивши його до себе на забаву, напоївши його до нестями й хитрістю виманивши знаки влади. Чудово володів цим мистецтвом Мазепа. Росіяни ненавидять українців за синдром Дикого поля. Ну й нехай. Українцям теж є за що ненавидіти росіян. Ненависть — це найприродніше почуття сусіда до сусіда. Ненависті між віддаленими народами не буває. Ворогують сусіди. Бо їм є що ділити. Однак за ненавистю приховується щось іще: приреченість жити разом. Людина може поміняти собі сусіда, змінивши місце проживання. Народ, принаймні в новітні часи, не може дозволити собі такої розкоші. Тож доводиться, ненавидячи, миритися...
Марина відразу помітила в Георгієві якісь зміни. Вона увесь час провокувала його на відвертість, проте він уникав її. У нього не було ніякого бажання, щоб хтось зараз копирсався у його душі. Він хотів побути сам. Нарешті Марина вгамувалася, залишила його у спокої. Георгію полегшало, проте ненадовго. Нутром він відчував: тільки Марина йому зможе зарадити. Липинський змінив свою тактику: почав крутитися біля Ільчишинів. Однак цього разу Марина уникала його.
Якось Георгію таки вдалося застати Марину одну. Був гарний морський вечір, тихий і зоряний. Марина на набережній під більярдною терпляче чекала, поки Ігор закінчить свою партію з Жулинським.
У неї був доволі благодушний настрій. Вона навіть посміхнулася, коли Георгій присів біля неї на лавку. Вони розговорилися. Згадали студентські роки. Липинський побачив у Марининому волоссі сивину. Чомусь їхнє покоління виглядає старшим своїх років: Борис Бородач, Діма Білоцерківський, він, Георгій.
Нарешті Георгій визрів для фрази, до якої довго готувався:
— Я зараз скажу тобі одну річ, тільки обіцяй, що спокійно це сприймеш.
— Обіцяю.
— Тобі Єва нічого не розповідала?
— Ні. Вона забрала свого малого і зникла. А що в тебе? Ти бачив на себе пасквіль у новинах першого національного?
— Мене це вже не цікавить...
— А що тебе цікавить?
Георгій зам'явся. Марина чекала, ні про що його не запитуючи. Нарешті він зважився:
— У нас з Євдокією... У нас сталися проблеми в сексуальному плані...
Почувши це, Марина підхопилася з лавки, перелякано на нього подивилася і намірилася втікати.
— Знаєш, Георгію, краще не будемо про це говорити, — відкараскувалася вона від нього. — Бо ти пізніше пожалкуєш про те, що розповів мені під гарячу руку про свої слабкості. Я не хочу через твої проблеми з Євою втрачати тебе як друга. Тим більше — ти не той чоловік, який пробачить комусь, навіть мені, знання деталей з твого інтимного життя.
Вона рушила енергійним кроком до входу в більярдну.
— Почекай! — намагався зупинити її Георгій. — Я вже думав про це... Я теж раніше не хотів зізнаватися... Я сам собі боявся про це сказати, не те що — тобі! Але так треба. Я без тебе не справлюся.
Марина замахала руками:
— Ні! Ні! І ще раз ні! Я не хочу нічого слухати! Розбирайтеся самі!
Георгій схопив її за руку, щоб зупинити, і злякався своєї ж агресії. Марина скривилася від болю:
— Що з тобою? Ти що?
Георгій говорив їй прямо в обличчя, прямо в перелякані очі:
— Ти мені повинна сказати: я божевільний чи ні? Марина відштовхнула його:
— Ні, не божевільний. Це все, що ти хотів знати?
— Не поспішай. Я ж тобі ще нічого не сказав. Марина мала добру інтуїцію, і тому швидко побігла до