Чи можна вичислити на ЕОМ причинний момент загибелі Петра Великого? З його смертю історія Росії повернула назад, почалася смута, реанімація минулого, яке завжди смердить, незважаючи на рясне припудрювання стародавніх реалій; імперія відкотилася з тих рубежів, до яких її вивів геній Петра та його сподвижників. Що це — випадок? Чи закономірність?
Чому такий мудрий політик, яким був Франклін Делано Рузвельт, обрав на пост віце-президента Гаррі Трумена? Зрозуміло, що мистецтво державного управління передбачає наявність у лідера почуття балансу; полярність ідей гарантує усталеність курсу, робить неможливим кардинальні відхилення, оскільки в кабінеті існує старанно скалькульована різність думок. Але чому з декількох сотень політиків, таких угодних правій більшості Америки, яка боялася нового і покладалась на звичне, він вибрав саме Гаррі Трумена?!
Очевидно, у цьому конкретному випадку Рузвельт зробив непростиму (але, на жаль, досить поширену серед політиків) помилку, доставивши на того, хто за своїми параметрами аж ніяк не міг стати його суперником — дуже скромно освічений, сором'язливий і зовсім не відомий широким масам народу, який же це конкурент?!
Підбираючи людей за своїми мірками, оточуючи президента талановитими людьми, в штабі, мабуть, забули, що з історії людства бували й такі ситуації, коли капітал обирав собі сірого лідера, який був набагато зручніший, ніж іскрометна особистість, бо ним можна керувати, він зовсім пасивний. Хай він буде рупором тих ідей, які визначають консервативну тенденцію, хай не заважає, хай бере собі всі лаври національної слави, тенденція не схильна до суєтності, її насамперед непокоять користолюбні інтереси тієї спільності людей, яку вона, ця тенденція, виражає.
То що це — випадковість чи закономірність, коли на зміну Рузвельту, готовому приймати рішення, які хвилювали країну, прийшов не ліберальний Генрі Уоллес, що стояв за продовження діалогу з Кремлем, а обережний консерватор Трумен, який відкинув Сполучені Штати до часів тридцять третього року, коли в країні панував ізоляціонізм, представників лівих концепцій вважали за ворогів, усе європейське здавалося їм хистким, навіть у чомусь заразним, а Радянського Союзу зовсім не визнавали й піднесли його до категорії «географічної данності»?!
Чому з усіх зоологічних антикомуністів, породжених тріумфом революції Леніна, лише австрійський фанатик Гітлер зміг прийти в рейхсканцелярію Німеччини і стати кривавим, всевладним, антиінтелектуальним фюрером того народу, який дав людству Баха, Лютера, Маркса?
Чи був закономірний цей страшний алогізм, чи випадковий?
Мабуть, однозначно відповісти на це запитання не можна, бо якби не було в Німеччині тоді Крупна і Гуго Стінненса, якби не склалася урядова бюрократія, корумпована з магнатами, якби не виражав її інтересів фон Папен, людина з гутаперчевою совістю, якби не панувала в західному світі малоінтелігентна, зовсім позбавлена компетентності точка зору на суть соціалістичної революції, що відбулася в Росії, якби не взяли верх емоції над логікою, — Гітлер не зміг би так легко, наче ніж у масло, увійти в пал? щ канцлера. Так, звичайно, німців принизили умовами Версальтського договору, який був лише банкетом переможців, котрі думали про гарантії розвитку свого національного капіталу, а не про майбутнє світу; так, безумовно, німці виявилися непідготовленими — після столітньої паличної дисципліни, що панувала при кайзерах, — до того демократичного вибуху, який стався зразу після краху монархії, такої вигідної безтямному обивателеві, що звик покладатися на наказ згори, а не на власні роздуми про правду й брехню, вигоду й програш, про ворога справжнього й мнимого.
Але як можна повірити в те — і віра ця стала національною, повсюдною, — що тільки більшовики, слов'яни та євреї винні в горі, яке звалилося на країну? Як можна було не бачити, що саме свої верховоди виявилися неспроможними вивести країну з кризи? А в їхніх же руках була влада, тобто гроші, преса, залізниці, заводи, поліція, зовнішня політика, армія! Як можна було не розуміти, що нацьковування на інших — у чомусь не схожих на тебе чи формою носа, чи кольором волосся, чи способом розподілу національного продукту —є виверт властей предержащих, які збагнули власне банкротство?! Немає нічого страшнішого, коли до влади приходить сірість. В її ж надрах і зароджується фашизм, ідеологія люмпена й крамаря, царство тупої спрямованості в одну лише національну спільність, яка була можлива в минулому, але в епоху нинішню, в епоху надшвидкостей, коли світ став малим і єдиним, зародження такої доктрини несе в собі тільки одне — загибель людства.