Потім, коли Марі-Лізе не стало, коли Мюллер кричав на нього як на найпослідущого пройдисвіта, коли згустилися хмари і Ріктеру загрожував Східний фронт, бо він не просто «проґавив» єврея, але й сприяв йому в «роботі», він уже мріяв про інше; дуже часто він бачив, як назустріч йому йде Черчілль, бере його руку в свою товсту, як оладка, по-старечому добру долоню й каже, що союзники висловлюють йому величезну подяку за те, що він, Ріктер, так довго рятував від арешту видатного вченого; він виразно бачив, як його, Ріктера, нагороджують хрестом Британської імперії, чув, як протяжно ниють шотландські волинки і офіцери в спідничках беруть під козирок, коли він обходить шеренги почесної варти.
Але й ця мрія зникла, коли він почув по лондонському радіо передачу про те, що всіх офіцерів СС віднесли до розряду нацистських злочинців і вони підлягають суду трибуналу.
Ось тоді й переміг третій Ріктер, задавлений усі ці роки Ріктером першим і другим, який боявся свого першого й другого «я», захоплювався ними й страшенно їх ненавидів.
Живи реальностями світу, почув він третього Ріктера; прикидай усе, що відбувається в світі, на себе, на свій інтерес, на свою справжню мрію, вона схожа на мрії всіх людей, народжених під цим сонцем; усі вони мріють про те, щоб стати першими, мати блага цього життя, осідлати його, підкорити собі і втішатися ним. Тобі всього тридцять дев'ять, у тебе ще все попереду, ти занадто довго ждав: умертвляючи себе, підкоряв свою думку чужій маячні, примушував знаходити лазівки для своєї совісті, щоб цю очевидну маячню уявити собі суворою й виправданою необхідністю, якої мусив дотримуватись з міркувань національної необхідності, хоча ти чудово розумів, що справа не в необхідності, а в боягузтві, що випливає з неможливості протистояти ідіотам, кожен з яких — і в цьому була головна сила режиму — в глибині душі думав так само, як ти дозволяєш собі думати тепер.
Він не одразу збагнув, що Перон — його головна надія, до того ж не міфічна, ефемерна, як Гітлер чи Черчілль, а зовсім реальна; він ішов до усвідомлення цього потемки, його все ще роз'їдав страх; тільки після того, як він послухав Перона, вивчив ситуацію в країні, тільки коли він вступив до профспілки портових робітників й одержав цілком легальні документи, він почав діяти. На його прохання Ману ель пішов у ювелірний магазин на кальє (тут на відміну від справжньої іспанської говорять «каже») Флоріда; один з діамантів, менший, оцінили в астрономічну суму; студент вийшов із скляних дверей з вибалушеними очима; Ріктер швидко перерахував песо на долари, виходило щось близько семи тисяч, справжнє багатство; сказав продати за шість, але без занесення до книги реєстрації номера паспорта; після цього арендував двокімнатну квартиру на тихій Суйпаче, поблизу кафедралу, купив кілька костюмів (аргентінці стрічають людину по одежі) і придбав ліцензію на відкриття «Фірми з проблем сучасної фізики, консультації й проекти», зробивши директором-розпорядником того ж Мануеля. Після цього він замовив розкішні візитні картки, зайшов у бюро подорожей на авеніді Дев'ятого Липня й купив тур по гористому південному сходу країни. В невеличкому курортному містечку Сан-Карлос-де-Баррілоче він затримався на сім днів; справа того варта; кращого місця для втілення атомного проекту не придумаєш; далеко від чужих очей, чудове озеро Науель-Уапі (це надзвичайно важливо при будівництві реактора), зовсім безлюдні місця (в напрямі до кордону з Чілі), де можна спокійно провести випробування «штуки», і до того ж гігантські запаси енергоресурсів — водопади в горах.
Повернувшись до Буенос-Айреса, він зачинився в квартирі, працював місяць, потім запросив Мануеля, і той зробив переклад його звернення до Перона.
Воно звучало так: «Ваше превосходительство! Протягом трьох років я очолював у рейху відділ, що займався створенням атомної бомби, вся документація якої тепер у мене, застрахована і є моєю власністю.