Я чув, що в районі Кордови почалися роботи по створенню могутньої аргентінської авіації й артилерії; імена моїх колег, що приїхали у Вашу чудову країну, мені відомі давно і аж ніяк не з чуток. Але мій проект дасть Аргентіні не просто перевагу в літаках, конче потрібних для торжества ідей Вашої національної революції, а дасть саме атомну зброю, яка виведе Аргентіну на друге місце в світі, і цей факт сам по собі докаже абсолютно всім, як багато може досягти нація, що стала на шлях справедливості й боротьби за високі ідеали національної гармонії.
Звичайно, цей проект мусить бути вищою таємницею держави, бо як Північна Америка, так і більшовики не потерплять появи атомної зброї в руках національної сили, що стоїть на цілком відмінних — як від Вашінгтона, так і від Москви — позиціях.
Якщо Вас зацікавить моя пропозиція, я згоден зустрітися з Вами, особисто з Вами і ні з ким іншим, щоб розглянути мій проект. Потім усі наші контакти буде припинено, і я почну практичну роботу, яка принесе тріумф Вашій справі й зробить Ваш рух головним не тільки на півдні Американського континенту.
З цілком зрозумілих причин — як-не-як я виходець з Німеччини — я не вважаю за можливе давати свою адресу й телефон. У тому разі, якщо цей лист потрапить у Ваші руки, я чекатиму щовівторка, починаючи з дня надсилання цього документа, Вашого посланця на перехресті авеніди Хусто та авеніди Сан-Мартін; він має бути в тому «на-карді», який завжди супроводжує Вас під час Ваших чудових виступів на зустрічах з профспілковими активістами; до речі, я — член однієї з ваших профспілок. Ваш посланець має тримати в руках книгу Ніцше, видану німецькою мовою. Я віддам себе в руки тільки цій людині.
Я бажаю Вам щастя й успіхів у тій великій справі, якій Ви служите як істинний каудільйо нації».
Мануель узявся передати листа, запевнив Ріктера, що його друзі — впливові люди в Рухові; Ріктер знав, що всі слова завзятого «директора-розпорядника» треба «ділити на десять», але іншого виходу не було; затаївся, підготувався чекати, щоб не так нестерпно тягся час, щодня ходив на «ABC», переглядав книжки, пив каву з директором; звернув увагу на те, що професор Танк усе частіше буває тут, коли приїздить до столиці; де живе зараз Танк, не питав, розуміючи, що це може налякати хазяїна; знаючи, що той оселився десь на околицях Кордови, завів знайомство з старою Фішер, яка працювала у відділі комплектації замовлень; саме там, у її кімнаті, розміщеній на другому поверсі магазину, йому вдалося переглянути книжку постійних замовників, виписав адреси Танка й Руделя, навіть сам здивувався, як просто в нього все вийшло; а просто тому, що це Аргентіна, сказав він собі, у рейху я не зміг би поводитися так розковано.
Якби мені пощастило дістати адресу Штірліца, подумав він тоді вперше; цей знав про Рунге все; те, що фізик не говорив нікому, він відкривав штандартенфюреру, в них були зовсім особливі стосунки після арешту… Ті вузли, які Рунге не встиг записати в документах, залишилися в нього в голові, і він ділився своїми ідеями з Штірліцом, я пригадую, як вони з розумінням перезиралися на очних ставках з ученими — противниками ідей Рунге. Нехай, головне — почати, ті вузли, яких ще бракує, додадуться, зрештою, можна буде підлізти до американців; на те, що я знайду Штірліца, надії мало; легше шукати голку в сіні; така війна; всіх розкидало чорт знає куди… Аби тільки відбулася зустріч, аби тільки зацікавилися ідеєю, все інше додасться, я Дуже довго чекав, пора якось починати, а хто в цьому світі починав, маючи в руках усі козирі?!
На зустріч пішов не на твердих ногах, тряслися коліна, серце калатало десь у горлянці; третій Ріктер намагався говорити щось заспокійливе, розумне, але Ріктер перший не слухав його, раз по раз повторюючи: «Це кінець, зараз мене візьмуть, кинуть у підвал, і почнеться жах». Який буде цей жах, Ріктер уявляв собі до найдрібніших деталей: після арешту Рунге йому наказали провести допити з тортурами тих, хто був навіть зовсім мало причетний до цієї справи; працювати доводилося разом з штурмбанфюрером Холтоффом. Той уважно стежив, як Ріктер катував заарештованих — кругова порука кров'ю найнадійніша, від неї нікуди не дінешся, це — до останнього подиху; хрещення жахом, таке не забувається.
А втім, рятівний другий Ріктер заспокоював першого й третього: «Холтофф загинув, ніхто, крім нього, про тебе нічого не знає, не думай про погане, жди тільки хороше».
… Діставшись до умовленого місця, Ріктер зупинився, обливаючись потом; чекав, не маючи сили поворухнутись.