— Звідки ти знаєш, що таке хороший коханець? У жінок усе це зовсім по-іншому, ніж у вас. Вам найголовніше те, а нам найдорожче, що до і після.
— Тоді я підійду, — знову всміхнувся Штірліц. — До і після гарантую.
— Тобі краще?
— Звичайно.
— Ти радий мене бачити?
— Так.
— На твоєму місці іспанець відповів би «дуже».
— Але ж я не іспанець.
— Зварити тобі каву?
— Не треба. Побудь зі мною.
Вона зітхнула:
— Це в тебе так називається «побудь зі мною»?
— Я зіпсований.
— Знаєш, чому я закохалася в тебе?
— А чому?
— Тому що ти, як дівчина. Такий же сором'язливий.
— Невже?
— Звичайно.
— А мені чомусь здавалося, що я мужній, — усміхнувся він.
— Це само собою. Але ж ти завжди намагався приховувати свою силу. Ти грав весь час і зі мною теж грав, але тільки не можна грати з закоханою жінкою. Вона все знає й відчуває. Як секретна поліція.
— Секретна поліція вважає, що вона знає, а насправді нічого вона не знає, бо збирає плітки в інших, а кожен живе своїми уявленнями, а людські уявлення такі різні, так багато нісенітниці в їхній підоснові… До тебе приходила секретна поліція після того, як я поїхав?
— Мене викликали.
— Ти, я пригадую, дружила з італійцями… Тебе викликала їхня секретна служба? Чи іспанська?
— Німецька також.
— Невже? Якого дідька? Що їм було від тебе потрібно?
— Вони питали про тебе.
— Я розумію, що не про Гітлера.
— Хто в тебе бував… Про що ви говорили… Що ти любив їсти. Які пісні слухав по радіо.
— А що ти їм відповідала?
— Я говорила їм неправду. Ти любив іспанські пісні, а я відповідала, що ти слухав тільки німецькі. Ти їв тортілью і дуже хвалив, як я її готувала, а я говорила, що ти просив годувати тебе національною кухнею.
— Якою саме?
— Німецькою.
— Я розумію, що не японською. Вони ж спитали тебе, що я найдужче любив з німецької кухні, чи ні?
— Звичайно. Я відповіла, що ти страшенно любив капусту й смажене м'ясо.
— Яке м'ясо? — знову посміхнувся Штірліц.
— Ну, звісно, м'ясо биків.
Отакими добрими намірами стелять дорогу в пекло, подумав Штірліц. Вони зрозуміли її брехню, коли вона сказала про м'ясо биків, бо справленій німець найбільше любить свинину — пісну, жирну, байдуже, але свинину, тільки аристократи полюбляли сідельце козулі чи вирізку оленя, в їхніх колах дичина цінилася понад усе. Ось чому Холтофф так довго розпитував мене, яке м'ясо я найдужче люблю і які пісні мені найбільше до душі? Яке тотальне недовір'я одне до одного! Який страх уселив Гітлер у людські душі, як швидко змогли умертвити такі категорії, як віра й дружба; кожного від самого народження вважали потенціальним зрадником… Та коли ідея Гітлера — як воші лементували на розі кожної вулиці — найсправедливіша, то навіщо її зраджувати?! Який резон? Ні, все-таки вони ні в що не вірили, сказав собі Штірліц; тотальний цинізм; хто хоч трохи думав, той розумів усе про маячню божевільного фюрера, але служив йому, знаючи, що дороги для відступу нема, її відрізано. «Я — забруднений, я — в ділі, а інших, тих, хто нижче, треба поступово перетворити у пособників, закаляти кров'ю, привчити до недовір'я й підозрілості, тільки це гарантує сталість нашої неконтрольованої, незмінної, солодкої влади».
— Погодувати тебе, Естіліц?
— Краще побудь зі мною, зелена… Тобто посидь біля мене… Я так повинен сказати чи ні?
— Кажи як хочеш… Це таке щастя чути твій голос, він у тебе якийсь незвичайний.
Він знову погладив її по щоці; музика кінчилась, диктор почав читати останні вісті; стрибок цін на долари в Цюріху; нова демонстрація Кремля на шляху до світової агресії, передбачається приїзд російської дипломатичної місії в Аргентіну і негативна реакція з боку Білого дому на цей крок правого націоналіста Перона, погода в Андалусії…
Штірліц рвучко підвівся, не встиг навіть подумати, що в грудях знову розіллється біль. Обмін дипломатичними місіями між Аргентіною і Москвою. Ось він, порятунок! Не Харріс, це міф, йому небезпечно вірити, бо він занадто вразливий і слабкий на злам, піддається впливу, тому, що хоче бути суперменом, не гра в піжмурки з Полом, за котрим прихована якась таємниця, ні, саме Аргентіна! Треба зробити так, щоб Пол чи ІТТ, немає значення, зацікавилися б моїм відрядженням у Буенос-Айрес. Треба до кінця зрозуміти, що їм від мене потрібно, потім підставитися, а після того вже нав'язати своє рішення: «Я виконаю все, що вам треба саме в Аргентіні, там у мене зв'язки, я зроблю те, що ви задумали…» Тільки не поспішати, тільки підвести їх до такої думки, тільки витримка, пружинність, аналіз…