Наприкінці березня сорок п'ятого року Буенос-Айрес відповів Вашінгтону, що Аргентіна приєднується до рішень конференції і з «метою співробітництва, щоб відбити акти агресії з боку будь-якої держави, спрямовані проти будь-якої американської держави», оголошує про початок війни з Японською імперією; оголошується війна й Німеччині — але як союзниці Японії, яка була основним противником Сполучених Штатів на океанах.
Такий маневр дав змогу Вашінгтону протягти Аргентіну в Організацію Об'єднаних Націй, що було викликом усім, хто повинен був засідати в одному залі з посланцями тих, хто відкрито заявляв у ту пору про свою симпатію до Осі; це допомогло державному департаменту сприяти Буенос-Айресові встановити дипломатичні відносини з тими, з ким він вважатиме за потрібне, незважаючи на те, що сорок шостий рік був роком виборів, коли більшість населення країни відкрито стояло за дружбу з усіма державами, що внесли вирішальний вклад в антифашистську боротьбу.
Таким чином, Штірліц збагнув, що весною сорок п'ятого на поверхні політичного моря видніли лише невеличкі рифи, а вулканічну гірську гряду, складену з гігантських піків, було приховано тишею неозорого мовчання.
Він позначив для себе проблему Чапультеиека як одну в найцікавіших, бо там ще не було — під тиском Сполучених Штатів — обговорено питання про відносини латиноамериканських республік з профашистською Іспанією, і перейшов до аналізу нового блоку питань, який він почав з вивчення стенограми допитів головних нацистських злочинців у Нюрнберзі, намагаючись знайти в них — звичайно, між рядками — те, що могло становити для нього інтерес, і аж ніяк не хвилинний.
Він затримався на допиті фельдмаршала Кейтеля радянським представником Руденком, особливо на тій його частині, де йшлося про ставлення до військовополонених.
«Руденко. — У своєму звіті від п'ятнадцятого вересня сорок першого року адмірал Канаріс вказував на масові вбивства радянських військовополонених і говорив про необхідність покласти край цьому свавіллю. Ви були згодні з тими положеннями, які Канаріс висунув у своєму звіті на ваше ім'я?
Кейтель. — Після того як я одержав цього листа, я негайно доповів про нього фюрерові, та ще про дві ноти народного комісара закордонних справ від початку липня, й просив вирішити це питання… Взагалі, я поділяв сумніви Канаріса…
Руденко. — Поділяли? Дуже добре. Я пред'являю вам оригінал доповідного листа Канаріса, на якому є ваша резолюція…
Кейтель. — Я знаю цей документ з помітками на полях.
Руденко. — Стежте за резолюцією… Ось документ Канаріса, про який ви щойно сказали, ви вважали правильним… Ваша резолюція: «Ці положення відповідають уявленням солдата про рицарський спосіб ведення війни. Йдеться про знищення цілого світогляду, тому я схвалюю ці заходи й покриваю їх. Кейтель». Ваш підпис?
Кейтель. — Так, я написав це як рішення після доповіді фюрерові.
Руденко. — Але там не написано, що це Гітлер так сказав. Там написано: «Я покриваю. Кейтель». Я питаю вас, підсудний Кейтель, що іменується фельдмаршалом, який не раз називав себе тут солдатом, ви своєю кривавою резолюцією підтвердили й санкціонували вбивства беззбройних солдатів, що потрапили до вас у полон? Це правильно?
Кейтель. — Я беру на себе цю відповідальність…»
… Дуже страшний був допит американським прокурором Кальтенбруннера, Штірліц замружився, щоб відігнати від себе настирне видіння — довге, навіть трохи дегенеративне обличчя начальника РСХА, «доктора юриспруденції й вірного паладина Гіммлера».
«Еймен. — Підсудний, ви чули на цьому Суді показання, пов'язані з «особливим поводженням»? Що воно означало?
Кальтенбруннер. — Треба припустити, що це означало смертний вирок, який не виносив суд, а визначався наказом Гіммлера. Особисто я розумію це так».
(Штірліц подумав, якщо колись якийсь художник захоче намалювати фрески про людські достоїнства чи пороки, то брехню і жах він цілком може писати з фотографії Кальтенбруннера.)