Гонсалес пообіцяв продумати ситуацію, з наступним контактом не поспішав, знаючи, що Веласкес повернеться до Іспанії лише в березні сорок п'ятого, коли настане час його чергової відпустки, і весь цей рік він помалу, не поспішаючи, дуже обачно налагоджував зв'язки з економістами, зустрічаючись з ними на коридах; телефонні дзвінки були замотивовані — обмін враженнями після минулого бою. Так само замотивовані були й спільні сніданки із знайомими в кафе «Ріо-Фріо», ніякої конспіративності, у всіх на очах, слухай, секретна поліціє, пиши свої звіти, якщо збагнеш, про що йдеться.
Після розгрому Гітлера, після того, як світ змінився, Гонсалес почав поводитися розкутіше; Франко похитнувся, в нього з'явилося аж надто багато відвертих ворогів, щоб приділяти увагу тим, хто здавався йому ворогом прихованим; саме тоді ті, хто називав Гонсалеса Локо, зрозуміли, що він зовсім не безумець, а навпаки, куди розумніший за тих, котрі вважали себе мудрецями; виявляється, в опозиції, коли тільки зуміти її пересидіти, є свої плюси, бо неждано-негадано Гонсалес став представником кількох латиноамериканських фірм, які уповноважили його вкладати торгові угоди, за що платили дуже високі комісійні; хто саме керував фірмами, ніхто не знав, та й нікого це особливо не цікавило, бо товар надходив чудовий, затримок у платежах не було, а подарунки заінтересованим чиновникам надсилалися щомісяця, до того ж вельми щедрі.
Однак Гонсалес ніде й ніколи не сказав жодного слова проти генералісимуса, мовчав, як води в рот набрав, став кращим знавцем кориди; одного разу опинився на трибуні поряд з американським радником; той кинувся до нього з обіймами — виявляється, вони були знайомі ще з сорокового року, коли радник був прес-аташе і тільки-но починав свою дипломатичну кар'єру.
Через два тижні Гонсалеса запросили до американського посольства на коктейль, присвячений приїзду в країну групи бізнесменів, що працювали в сфері холодильних установок; в Іспанії багато м'яса, чого-чого, а цієї дрібниці вистачає, поле для вигідних операцій, холодильники наші, м'ясо ваше, торгівля в голодній Європі — спільна, нам — вісімдесят відсотків, вам — двадцять, цілком по-джентльменськи.
… Саме цей епізод з підсадкою до американця й помітив Штірліц на Пласа де торос навесні сорок шостого, коли підкрадався до тих матадорів, які від'їжджали до Мексіки; помітив і забув, заклавши в анали пам'яті.
Знадобилось через п'ять днів після того, як повернувся з Бургоса; саме там він познайомився з Гонсалесом десять років тому, саме ця людина може йому зараз допомогти, всі люди, що мають на собі печать знання, а тим більше зв'язків, потрібні йому.
Відновлення знайомства з Гонсалесом було справою техніки…
Як завжди, того ранку Гонсалес випив чашку кави, з'їв рогалик, підсмажений на оливковій олії, і заходився читати газети; офіційних повідомлень він тепер не читав, навіть не переглядав; починав з інформацій про кориди, що відбулися, робив виписки, складав схеми; він тепер визнаний «провісник» наслідків двобоїв — жива легенда, цим треба дорожити, це — привід для будь-яких зустрічей, можливість бути на виду у всіх, розмовляти про те, що цікавить, відповідати на запитання, а це, певна річ, дає змогу ставити свої, пов'язані не тільки з боєм биків.
Усе хоч трохи цікаве він вирізав, складав у кольорові папочки; тому, коли він натрапив на описання кориди, що починалося пружною фразою, яка належала явно не іспанцю, «бик був червоний і вилитий, наче торпеда», — генерал зацікавився матеріалом, підіткнув під себе пухову ковдру, прострочену китайською шовковою ниткою з бісером, і прочитав репортаж одним духом, здивувавшись, що це блискуче описання бою закінчувалося такими словами: «Я пригадую, як дев'ять років тому, коли осіннє небо було таким же високим і перисті хмари на ньому помалу танули в спекотливому жовтавому мареві, що піднімалося все вище й вище, поки не досягло ледь виразного обрису місяця, який сходив тут в останні дні жовтня вже о сьомій вечора, великий матадор Еухеніо, обернувшись до полковника Гонсалеса, що сидів поруч, усмішливо сказав: «Нехай бог розподілить удачу», і пішов на середину Пласа де торос, і був уже готовий убити бика й одержати трофес, як сталося непередбачене, і на Пласу вискочив десятирічний хлопчик, і бик кинувся на нього, і розпоров би хлопчика гострим, як шило, рогом, але Еухеніо вмить підбіг до бика, одвів його на себе, і бик його поранив, а він урятував хлопчика, хоч і не одержав трофес, зате виграв пам'ять. Я ніколи не забуду, як Альфредо Гонсалес, якого вже тоді по праву вважали кращим аналітиком кориди, сказав: «Бог розподілив удачу по-божому, він нагородив Еухеніо не тільки розумом, а й серцем».