Підпис під есе ні про що не говорив; дивно, «Пуебло» ніколи не друкувала цього Максимо, звідки таке чудове перо?
Гонсалес одразу згадав той день у Бургосі, і Еухеніо, і той бій, тільки своїх слів — йому сподобались слова, котрі, як писав Максимо, він сказав тоді, — він не пам'ятав; а втім, це не так важливо, пам'ятають інші, пам'ять про нас бережуть люди, я — пусте, мить у людській череді, та коли я залишив по собі пам'ять у інших, виходить, життя прожито не марно…
Узявши телефонну трубку, він подзвонив у «Пуебло»; головного редактора затверджував особисто каудільйо; йому він не подзвонив, навіщо? Більш виправданий дзвінок був у відділ, який давав постійно репортажі про кориди; нехай вони скажуть головному про дзвінок генерала Гонсалеса, це престижніше, героя має грати юрба, сам герой мусить вперто мовчати, гріх забувати уроки драматургії античності.
— Хто просить редактора відділу? — спитала секретарка.
— Гонсалес.
— Звідки ви?
— Я? — Гонсалес раптом посміхнувся. — Від себе. Скажіть вашому шефові, що його турбує дзвінком генерал у відставці Альфредо Хосефа-і-Рауль Гонсалес.
— Одну хвилинку, — відповіла дівчина іншим голосом; у грубці щось клацнуло, і зразу пророкотів густий баритон шефа відділу Рохаса.
— Я хотів би подякувати Максимо, — озвався Гонсалес, — якого ви сьогодні опублікували. Я згадав ту кориду в Бургосі і прекрасного матадора Еухеніо, якого мало хто знає тепер… Доля загиблих — безпам'ятство…
Нам надзвичайно приємний ваш дзвінок, сеньйоре Гонсалес, ми дуже шануємо ваш талант, ніхто, крім вас, не вміє так точно передбачити результати кориди…
— Це перебільшення, — відповів Гонсалес, — але я вдячний вам, Рохас…
— Цей Максимо не іспанець… Він писав нам разів зо два… Я навіть не знаю, хто він… У мене немає його телефону… Зачекайте хвилинку, я запитаю Альберто, він готував цей матеріал до публікації… А вам він справді сподобався?
— Так, це гарно зроблено. Звичайно, в нього свої уявлення про кориду, ніхто, крім іспанців, не може збагнути зміст тавромахії, але все-таки він сповнений поваги до предмета і намагається його осягнути не знаскоку, як усі ці інглезес та алеманес…
— Ось, генерале, його адреса… Е, ні, він, виявляється, дав свої нові телефони, будь ласка, записуйте…
… Другий телефон, службовий, здався Гонсалесу знайомим; пам'ять у нього була натренована, професіонал високого класу; він переглянув свою папку з візитними картками, яку став поступово підбирати після того, як знову почав виходити у світ; усе правильно, той же комутатор, що й у директора ІТТ Ерла Джекобса, останній раз зустрічалися на вечері в аргентінського посла з нагоди проголошення Дня незалежності республіки, дуже чіпкий хлопець.
Гонсалес зателефонував у ІТТ, попросив з'єднати його s доктором Брунном, відповіли, що апарата в доктора немає, треба почекати; генерал почув голос, який здався йому знайомим, привітав з чудовою публікацією, подякував за пам'ять і запросив на вечерю до себе додому, на кальє-де-Акунья; запрошені Веласкес, генерал Серхіо Оцуп, брат відомого петроградського фотографа, радник американського посольства Джозеф Гейт і керівник торгової місії Іспанії у Швейцарії дон Хайме Бетанкур.
… Він пізнав Штірліца зразу; вони обнялися; Гонсалес прошепотів:
— Естіліц, боже мій, який я радий вас бачити!
— Я Брунн, — також пошепки відповів Штірліц. — Хай буде проклята наша пам'ять, я не Естіліц, а Брунн!
ГАРАНТОВАНА ТАЄМНИЦЯ ЛИСТУВАННЯ-III
«Грегорі Спарку,
готель «Амбрассадор»,
Голлівуд, США
Дорогий Грегорі!
По-перше, тобі треба було б написати нову адресу. Я надсилаю листа на твій готель, сподіваючись, що його тобі перешлють. А якщо ні, то бог з ним, з цим листом, напишу нового.
По-друге, я зараз не можу детально розповісти тобі про своє життя, бо на балконі спить дівчина, яку звуть Кріста, я бачу її з того місця, де пишу, любуюся нею й думаю: «Хай ідуть к бісовій матері всі мерзотники цього світу, якщо поруч з тобою живе чорнокоса (а взагалі вона білява), голубоока, великолоба, веснянкувата, довгонога, розумна й добра дівчина!» Хай усі вони йдуть к бісовій матері, якщо в тебе є Елізабет і хлопчики, а в мене є Кріста, а хлопчики ще тільки будуть чи дівчатка, це не так важливо, але неодмінно веснянкуваті, голубоокі й біляві.