Відповідь. — Це були люди іншого рівня, їхні прізвища знати необов'язково.
Запитання. — Але ви назвали їх друзями…
Відповідь. — Не ворогами ж мені їх називати… Словом, я благополучно пройшов митний огляд і поселився в будинку одного з португальських контактів…
Запитання. — Ім'я?
Відповідь. — Полковник ду Сантуш.
Запитання. — Ви пробули в нього одну ніч?
Відповідь. — І день… У нього я наочно й переконався в тому, на що йдуть наші рейхсмарки… Мені принесли на підпис чеки із взуттєвого магазину, купили «на потребу операції» тринадцять пар черевиків. Помилково до чека підкололи папірці з магазину з розмірами купленого взуття — починаючи з дитячого і кінчаючи жіночими, з Парижа, найдорожчими. А взагалі ця поїздка була для мене справжнім відпочинком, бо протягом двох тижнів, поки агентура португальців нишпорила по Лісабону, я купався й загоряв. А Отто Штрассер так і не з'явився в Лісабоні… Дві пляшки з отрутою, сховані у водонепроникному сейфі, було утоплено під час морської прогулянки, я повідомив Гейдріху, що Штрассер так і не з'явився, мабуть, інформація, яку він одержав, була фальшива. Я запропонував продовжити спостереження в Лісабоні, але вже без мене, написав у телеграмі, що повернуся до Португалії вже для виконання вироку, як тільки Штрассера буде знайдено. Через два дні Гейдріх відповів, що він згоден з моєю пропозицією… Я повернувся в Берлін, боячись гніву фюрера, але, на моє щастя, в цей час Гесс полетів до Англії, та й взагалі лишалося трохи більше як місяць до початку війни проти Росії…
Запитання. — Вас залучали до розробки плану цієї війни? Як ви працювали напередодні війни?
Відповідь. — Російська секретна служба на той час розгорнула дуже серйозну активність у Німеччині й на окупованих територіях. Точніше кажучи, вони ніколи й не припиняли своєї активності. Мене зобов'язали організувати не тільки розвідувальну, а й контррозвідувальну роботу проти Росії, використовуючи для цього і нашу агентуру, і білу гвардію, і людей з оточення князя Багратіона, проголошеного царем Грузії, і українських повстанців Мельника й Бандери. Але робота ця була надзвичайно важка. Коли я літав до Норвегії, щоб обговорити з протектором Тербовеном координацію роботи наших людей та абверу з його співробітниками, мені вдалося перевербувати норвежку, учасницю Опору, яка після двох зустрічей призналася в тому, що їй дано завдання вбити мене. Вона боялася помсти підпільників, і я — на віддяку за її зізнання й перехід на наш бік — видав їй нові документи і відправив до Португалії. Здається, потім вона перебралася до Франції. Вона надсилала дивовижну інформацію, яку я навіть доповідав фюрерові. Але після звільнення Франції я дістав повідомлення від моїх інформаторів, які працювали в Парижі в посольствах нейтральних країн, що ця чарівна дівчина одержала повий паспорт і з'являлася на прийомах у британців, американців та росіян.
Запитання. — Прізвища ваших інформаторів?
Відповідь. — Я повинен згадати… Я не пригадую, здається, це були люди з іспанського посольства.
Запитання. — Ім'я і прізвище цієї дівчини?
Відповідь. — Я знав її як Маріанну Кріс.
Запитання. — Під яким прізвищем ви відправили її до Португалії?
Відповідь. — Здається, як Крістіну Лівере.
Запитання. — Коли це було?
Відповідь. — Точно я не пригадую…
Запитання. — Опишіть її.
Відповідь. — Висока блондинка з дуже великими голубими очима, на лівій щоці маленька родимка, розмір взуття шість з половиною.
Запитання. — Продовжуйте.
Відповідь. — Починаючи з літа сорок другого року, після того як я відвідав Гіммлера в його штаб-квартирі у Житомирі, я присвятив себе справі реалізації моєї ідеї про укладення почесного миру із західними державами.
Запитання. — Це — інша справа. Чи вважаєте ви себе винним у підготовці терористичних актів, викрадень та отруєнь?
Відповідь. — Ні. Я виконував наказ.
Запитання. — Чи вважаєте ви, що трибунал у Нюрнберзі погодиться з такою позицією?
Відповідь. — Не знаю.
Запитання. — Ви усвідомлюєте своє становище?
Відповідь. — Цілком.
Запитання. — Чи згодні ви виступити свідком обвинувачення проти Герінга, Кальтенбруннера, Ріббентропа та інших головних воєнних злочинців?