Відповідь. — Так.
Запитання. — Чи готові ви до співробітництва з нами?
Відповідь. — Абсолютно.
Запитання. — Чи згодні ви підписати зобов'язання про співробітництво з нашими службами?
Відповідь. — Мого слова не досить?
Запитання. — Чи згодні ви підписати таке зобов'язання?
Відповідь. — Так.
Запитання. — Чи згодні ви дати нам вичерпну інформацію про всіх ваших контактів у світі?
Відповідь. — Так. Я ж підписав зобов'язання.
Запитання. — Ми зараз перелічимо вам імена людей, про яких ви мусите написати докладні довідки: Борман, ду Сантуш, герцог Оргаз, пастор Шлаг, СС штандартенфюрер Біст, СС штурмбанфюрер Ріхтер, СС штандартенфюрер Штірліц, СС гауптштурмфюрер Барб'є, СС групенфюрер Мюллер, секретар міністерства закордонних справ Лютер, доктор медицини Керстен, генерал-лейтенант Гелен. Ви пам'ятаєте всіх цих людей?
Відповідь. — Більшою чи меншою мірою.
Запитання. — Скільки часу вам треба для роботи?
Відповідь. — Не менше як два місяці.
ШТІРЛІЦ-ХІV
(жовтень сорок шостого)
Ця папка лежала так, щоб той, хто відкриє шафу, одразу звернув на неї увагу.
Саме тому Штірліц не взяв її, а заходився розбирати інші документи. Він упевнився, що зробив правильно і що цю папку йому підсовували, коли несподівано зайшов Кемп, запитав, як ідуть справи, попросив сеньйора Анхела зварити його чарівну каву; «від болю розколюється голова; медицина повинна знайти пояснення не тільки для психопатів, але й «кліматологів», тобто для тих, хто хворобливо реагує на наближення переміни погоди, стаючи зовсім несамовитим»; тільки після цього неуважно глянув на відчинену шафу, затримавши погляд на папці з грифом «секретно», яка лежала собі на своєму місці.
Перед початком обідньої перерви Штірліц зайшов у зал, де за своїм столом картинно сидів Анхел, одягнений сьогодні в яскраво-жовтий піджак, темно-бузкові штани й голубу сорочку з тонкого шовку; черевики, правда, були ті самі, з важкими мідними пряжками й високими закаблуками.
— Чи не дозволили б ви мені ще раз почитати американські прес-релізи з Нюрнберзького процесу? — спитав він. — Я заради цього відмовився б від обіду.
— Гм… Взагалі я маю право давати ці матеріали тільки громадянам Сполучених Штатів, — відповів Анхел. — Ні, ні, це вказівка нашої влади, іспанської, а не керівництва концерну. Хтось уже встиг донести, що ви почали працювати з цими матеріалами, скандалу, правда, не було, але все-таки… Добре, добре, — помітивши, як здригнулось обличчя Штірліца, квапливо додав Анхел, — я дещо вам дам, будь ласка, якщо хтось увійде сюди, сховайте підшивку в стіл. Домовились?
— Я сховаю її так, що не знайде навіть сатана.
— Сатана знайде все, — зітхнув Анхел. — На те він і сатана…
… З усієї дібраної Ангелом документації про Нюрнберг Штірліц того дня зупинився на показаннях Гізевіуса. Він знав цю людину, зустрічався з ним у Берні, коли той був консулом третього рейху. Мовчазний, він цурався знайомств, справляв враження сухого службиста, недалекого й заляканого. Тим паче здивували Штірліца його показання, про які він чув ще влітку, але їх не читав, бо іспанські газети друкували тільки ті матеріали з Нюрнберга, які представляли головних нацистів ідейними борцями проти більшовизму, що нічого не знали про порушення конституційних норм у рейху…
У Анхела зберігався повний стенографічний звіт показань Гізевіуса:
«Запитання. — Чи правильно, що ви були учасником подій 20 липня 1944 року?
Відповідь. — Так.
Запитання. — Як ви потрапили на службу в поліцію?
Відповідь. — У липні 1933 року я склав державний екзамен з юриспруденції. Будучи нащадком старовинної чиновницької родини, я заявив про свою згоду служити в прусській адміністрації. Я тоді вже був членом німецької народної національної партії та організації «Сталевий шолом» і за тогочасними поняттями вважався політично благонадійним. Отже, моя перша служба як чиновника була служба в політичній поліції. Це означало, що я вступив тоді в заново створену таємну державну поліцію (гестапо). Я був тоді дуже радий цьому призначенню на службу в поліцію. Найжахливіше і найпомітніше для новачка було те, що почала діяти система позбавлення волі, найстрашніша, яку можна було тільки вигадати; величезних приміщень новій державній поліції не вистачало для заарештованих. Створили спеціальні концтабори для заарештованих гестапо. І назви їхні залишаться назавжди ганебною плямою в історії. Це були Оранненбург і власна тюрма гестапо на Бабельштрасе — Колумбіа-Хауз, чи, як її ще цинічно називали, «Колумбійське гніздо».