Звичайно, в порівнянні з тим, що ми пережили пізніше, це було тільки початком, але це почалося так, і я хотів би передати в кількох словах моє особисте враження. Уже через два дні я спитав одного з моїх колег: «Скажіть, що я тут — в установі поліції чи просто в розбійницькій печері?» Він мені відповів: «Ви в розбійницькій печері і будьте готові до всього. Вам треба буде ще багато пережити».
Запитання. — Те, про що ви говорите, ви дізналися з власного досвіду?
Відповідь. — Я спираюсь тут не тільки на свій власний досвід, я дуже багато чув від людини, яка в ту пору теж служила в державній таємній поліції, і в моїх показаннях його знання відіграватимуть велику роль. Отже, в той час до таємної державної поліції викликали відомого спеціаліста з кримінальних справ, можливо, найвидатнішого криміналіста в прусській поліції, оберрегірунгсрата на прізвище Небе. Небе був націонал-соціалістом. Він стояв в опозиції до старої прусської поліції й приєднався до націонал-соціалістської партії. І вийшло так, що на моїх очах ця людина пережила внутрішній злам, побачивши, що твориться в поліції. Я думаю, що тут важливо згадати, з якої причини Небе став вирішальним опонентом, який ішов по шляху опозиції аж до 20 липня й потім прийняв смерть через повішення.
В той час у серпні 1933 року Небе дістав од підсудного Герінга завдання вбити Грегора Штрассера, організувавши автомобільну катастрофу або ж на полюванні. Це доручення так вразило Небе, що він не захотів виконувати його і зажадав від імперської канцелярії пояснення. З імперської канцелярії йому відповіли, що фюрер нічого не знає про таке завдання. Небе після цього запросили до Герінга, де його добряче шпетили за те, що він звернувся з таким запитом, нарешті, Герінг усе-таки після всіх цих дорікань вирішив дати йому вищу посаду, аби примусити його замовкнути.
Запитання — 30 червня 1934 року справа дійшла до так званого путчу Рема. Чи можете ви коротко описати обстановку, яка передувала цьому путчу?
Відповідь, — Я мушу сказати, що ніколи не було путчу Рема. 30 червня був лише путч Герінга та Гіммлера. Я можу висвітлити цю похмуру главу, бо я опрацьовував справу в поліцейському відділенні міністерства внутрішніх справ, і ті розпорядження, які давали Гіммлер та Герінг по радіо всій імперській поліції, потрапили до мене. Остання радіограма звучала так: «За розпорядженням Герінга треба негайно спалити всі документи, що стосуються 30 червня». Я тоді дозволив собі покласти ці папери в мою вогнетривку шафу. Я не знаю, чи вони збереглися, це залежить від здібностей підсудного Кальтенбруннера. Я все-таки ще сподіваюсь знайти їх. І я на підставі цих документів можу заявити, що 30 червня СА не зробило жодного пострілу. СА не брало участі в путчі, але я не хочу виправдовувати цим керівників СА. 30 червня не загинув жоден керівник СА, який не заслужив би смерті. Але становище 30 червня було таке, що, з одного боку, стояло СА на чолі з Ремом, а з другого — Герінг і Гіммлер. Подбали про те, щоб керівництво СА за кілька днів до 30 червня послати на відпочинок. Керівників СА саме 30 червня Гітлер запросив на нараду у Віссзеє. На вокзалі вони дізналися про події, що було для них цілковитою несподіванкою, і поїхали на місце тих подій.
Так званий мюнхенський путч розвивався так, що мюнхенське СА взагалі не брало участі в ньому, і за годину їзди від Мюнхена так звані державні зрадники заснули вічним сном, не припускаючи того, що в Мюнхені, як розповідали Гітлер і Герінг, учора ввечері начебто відбувся путч…
Коли скінчилася обідня перерва, Штірліц віддав Анхелу добірку прес-релізів, заручившись його згодою, що дочитає показання Гізевіуса завтра чи наступного тижня, і повернувся до своєї роботи.
Через годину хтось подзвонив Анхелу, той заметушився, сказав, що йде на дві години, але Штірліц і тоді не доторкнувся до папки, і тільки після того, як він розібрався в паперах на нижній полиці і перейшов на другу, тільки коли Анхел повернувся в архів, він поклав цю папку на стіл, бо тепер його неінтерес до неї міг зіграти проти нього ж.
Відкривши першу сторінку, він остаточно переконався в тому, що папку йому підсовували, бо на супровідному папері було надруковано: «Документи одержані при обшуку аргентінського громадянина Аугусто Канілья, якого підозрювали в роботі на секретну службу росіян. Розголошенню не підлягає».