Чого ж це вони нічого не повідомляють, подумав Роумен; мріють про нездійсненне? Хороша робота для агентів таємної поліції… Нехай уже краще називають себе нацією Сан-чо Панса, той був близький нам по духу, цілком ділова людина, хоч занадто обачний. Хвороба всіх колишніх — чд то був народ, чи одна людина… Крах минулої величі Іспанії породив національну нерішучість. Слава богу, ми починали свою історію на чистому полотні, зважили на досвід світової історії… Зважили? А чому тоді викликають на допит Ейслера? Безпам'ятність? Чи національна молодість? Відсутність історичного досвіду? Фашизм починається з невіри… Правильно. Але чому про це сказав нацист Штірліц?.. До такого можна прийти, тільки коли ти чесний і безстрашно дивишся на своє минуле, а він же мусить його боятися. Але він чогось недоговорює, завжди щось приховує, і очі в нього якісь незвичайні… Я дуже добре знаю очі його колег, у них видно страх або ж нездоровий фанатичний блиск. Будь-який масовий рух абсортує величезну кількість одержимих ідіотів, котрі не вміють думати самі, тому те, у що їм вдалося повірити, здається їм істиною в останній інстанції… Для таких заперечувати минуле — означає виступати проти самих себе. Хто цього хоче? Але ж Штірліц виступає проти минулого? Інакше він не був би такий точний в оцінках минулого, вони в нього просто-таки разючі.
Роумен сумно подивився на телефон: мовчить, та й годі.
Що ти хочеш собі сказати, подумав він, коли раз у раз повертаєшся до цього самого доктора Брунна, у якого так багато прізвищ? Чи ти все ще не готовий до того, щоб сказати щось? Усе ще прикидаєш можливу комбінацію? Але ж ти дістав однозначний наказ із Вашінгтона: Штірліца треба зламати, принизити й завербувати. «Після того як ви його перевербуєте, — згадав Роумен сухі слова телеграми, — і перевірка підтвердить його компетентність у тих справах, які йому доручать, ви дістанете додаткову інформацію, як і де його використати». А я й так знаю, де його можна використати, подумав Роумен, я це знаю краще за вас, вашінгтонських мудріїв, він мусить стати моїм інформатором і висвітлювати тутешню нацистську еміграцію, а потім ту, що сховалася на півдні Америки. Я матиму від нього найдостовірнішу інформацію, бо він виконував серйозні доручення як Шелленберга, так і Мюллера. Нехай спробує відмовитись, передам на нього всі матеріали у мадрідську поліцію, попрошу заарештувати й видати Нюрнберзькому трибуналу за вбивство шведки Фрайтаг на паромі. Цього Досить, щоб його повісили. Так, але він не здригнувся, коли я сказав про Фрайтаг. Він запропонував мені включитися в розслідування цієї справи: «Відправте мене в Нюрнберг, я відповідатиму перед судом, я не боюсь відповідальності». Цим він вибив козир у мене з рук.
— Чого ж вони мовчать? — занепокоївся Роумен.
— Виходить, говорити нічого, — усміхнувся Еронімо. — Судячи з твого настрою, тобі було б приємніше, якби нічого не сталося. Чи я помиляюсь?
— Помиляєшся. Нехай би сталося те, що має статися, але тільки якомога раніше.
— Це буває в романах Жюля Верна, дорогий Пабло. Його романи були спочатку написані на листах ватману, а потім перенесені на сторінки рукопису. Це гра, а не романи. Життя — це чекання… Справжня література, коли вона дзеркало життя, — теж чекання…
— Трипер часом не підхопив? — спитав Роумен, — Аж надто велемовний… Як у венеролога…
— У тебе великий досвід у цих гидких хворобах?
— Я не сказав би, що дуже великий, але якийсь там маю. Чоловік без триперу — це як непідкований кінь…
Даремно я його образив, подумав Роумен. Вони ображаються там, де нормальна людина просто посміється… Горці, загострене почуття власної гідності… Чого ж тоді не пристрелять свого каудільйо… Він їх не словом ображає, а самим фактом своєї над ними влади… Непоказний, хитрий, неосвічений надолобень править нацією, яка народила Сервантеса, Колумба і Гойю, незбагненно. Невже і в нас таке можливе? Звичайно, можливе. Начебто Трумен набагато інтелектуальніший за їхнього дідуся? Що напишуть прес-секретарі, те й скаже… Манекен… Як міг Рузвельт назвати його своїм віце? Невже закони політики сильніші за здоровий глузд? Невже звичне — тримати біля себе нездару, яка не становить небезпеки, — вище за логіку? Невже лідер забуває, що й він тлінний? Невже він серйозно думає про вічність? Не міг же Рузвельт не розуміти, що коли прийде стара з косою і запросить на екскурсію в ту країну, звідки ніхто ще не повертався… Чому він не запропонував Уоллесу лишитися з ним ще на один строк? Дуже розумний і самостійний? Нехай до тебе дотягуються талантом, це ж не страшно… Жах починається, коли тобі доводиться ставати навпочіпки, щоб зрівнятися зі своїм оточенням, м'язи не витримають безупинного стояння навпочіпки, ти ж не гімнаст, а президент…