— А ви? Бачите, я почав говорити, як ви, — запитанням на запитання.
— Хороший учень, швидко взяли методу, дуже, до речі, надійна штука, резерв часу на роздуми.
— Ви не відповіли на моє запитання.
Штірліц випив вино, поставив склянку, нахилився до Кемпа:
— А як мені краще відповісти? Від моєї відповіді, мабуть, залежить, чи матиму я роботу у вашій фірмі, чи ні. Що мені треба відповісти? Я повторю, тільки скажіть.
Підійшов дон Феліпе з великим дерев'яним підносом, на якому лежали п'ять чудових рибин, ледь присмажених; синьо-червоні цяточки по боках було чітко видно, дуже добра форель, високогірна, прекрасно приготовлена, бачиш, що їси.
— Красиво, правда? — сказав дон Феліпе. — Сам любуюсь; готую й любуюсь.
— Розкішно, — погодився Штірліц. — Навіть якось незручно відправляти таких красенів у шлунок.
— Нічого, — усміхнувся Кемп, — відправляйте. Для того їх і ловлять. Коли б їх не ловили, то цей вид вимер би. Спробуйте-но не стріляти зайців. Епізоотія, мор, загибель. Нехай виживуть найсильніші, закон розвитку. Я їв форель у долині; зовсім несмачне м'ясо, воложисте, трухле; бо там риба живе без боротьби, вироджується…
Штірліц впорався з першою тручею, випив андалузького тінто, блаженно примружив очі, відкинувся на спинку грубо збитого дерев'яного крісла й заговорив:
— Якщо спроектувати вашу концепцію на людську спільність, тоді світ жде слов'янсько-єврейська окупація. Їм найбільше перепало, наша з вами батьківщина прямо-таки полювала на представників цих племен — без ліцензій, у будь-яку пору року, незалежно від статі й віку.
Кемп налив вина в склянки, Штірліцу — повну, собі — половинку, посміхнувся:
— Нічого, постараємося самозберегтись. Сили для цього є.
— Не видавайте бажане за дійсне.
— Я інженер, а не політик, мені це протипоказано.
— Інженери не вміють протистояти окупації, Кемп, це якраз випадає на долю політиків. Або військових. Яке ваше військове звання?
— А ваше? Труча прохолоне, а вона смачна, поки гаряча.
— Правильно, — погодився Штірліц. — Я зовсім забув. Ви мене втягуєте в суперечку, а я страх як люблю сперечатися, забуваю й про їжу.
Він узявся за другу рибину; обсмоктав навіть очі; дон Феліпе, який сидів біля свого величезного каміна, помітив, що кабальєро їсть рибу як людина, котра знається на тручі, браво, якби був капелюх — зняв би.
— Ви помітили, — сказав Штірліц, — що іспанців насамперед непокоїть, як сказано чи зроблено; що в них завжди на другому місці; трагедія народів, пригнічених абсолютизмом, позбавлених права на самовираження в ділі…
— Абсолютизм рейху не заважав нам побудувати за п'ять років найкращі в Європі автостради й найпотужнішу промисловість, — озвався Кемп. — Це не пропаганда, це визнають навіть вороги.
— А ще вони визнають, що в рейху була карткова система, І за кожне сумнівне слово людей саджали в концентраційний табір…
— Ну, знаєте, зараз у цьому найлегше звинувачувати фюрера. Завжди звинувачують тих, хто не може захиститись. Ви ж знаєте, що відбувається у Нюрнберзі… Помста переможців. Ми самі писали один на одного доноси, ніхто нас не силував. Така вже ми нація, нічого не вдієш.
Приступивши до третьої рибини, Штірліц знизав плечима:
— Так, дивна нація… При паршивих соціал-демократах доносів не писали, мали змогу говорити відкрито, а прийшов фюрер — і нація змінилася, шістдесят мільйонів донощиків…
— Ось тепер я зрозумів, як ви ставитесь до Гітлера.
— І правильно зробили, — відповів Штірліц. — Коли б він не зачіпав Лондона і Вашінгтона, у нас були б вільні руки на Сході. Ніхто ще за всю історію людства не вигравав війни на два фронти.
— Невже? — Кемп знову налив Штірліцу тінто. — А Росія? У вісімнадцятому році в неї було не два фронти, а трохи більше.
— Це непорівнянні категорії. Росіяни проголосили інтернаціонал знедолених, незалежно від національної ознаки за ними стояли пролетарі всього світу. Наш рух був національний, тільки німці, нікого, крім німців.
— От у цьому й була певна помилка Гітлера.
— Хіба? — здивувався Штірліц. — Ви вже змогли витиснути із себе страх? Чудово; заздрю; я й досі боюсь дозволити собі думати про якісь речі; інерція державного рабства, нічого не вдієш… А навіщо я взагалі розмовляю з вами про це, Кемп? Ви напоїли мене, і я розв'язав язик. Та хай йому чорт, налийте ще, га? Глядіть, я можу заспівати. Я співаю, коли п'яний. Правда, я зрідка буваю п'яний, тут жодного разу не був, немає грошей, а зараз я розважаю душу, спасибі вам. А чому ви не замовили собі тручу?