Джон Фостер хрустко відкусив яблуко, похитав головою й спитав:
— Загадати загадку?
— Звичайно.
(Це в них було змалку: вони розмовляли особливою мовою, незрозумілою для дорослих; батько посміхався: «Нехай, це потяг до автономії, незалежність людини народжується саме в дитинстві, навчаться стояти за себе, без цього зімнуть».)
— Тоді скажи: кому вигідний розпуск ВСС? Кому буде на руку, якщо твоя організація перестане існувати? Тільки відповідай парадоксально, інакше ти не збудиш в мені інтересу, — всміхнувся Джон Фостер Даллес.
— Не знаю, — відповів Аллен. — Гублюся в здогадках.
… Коли Трумен повернувся з Потсдама, про розпуск ВСС піхто ще й не думав, хоч у повітрі витало щось; повсякчасно, день за днем, не дуже помітно для обивателя йшов процес формування нового штабу; людям Рузвельта, як і їхньому покійному кумирові, виказувалася прилюдна повага, протоколу дотримувалися неухильно, але тим, хто вмів мислити, було ясно, що настають нові часи, зріс інша концепція політики.
Звичайно, першу атаку на ВСС організував директор ФБР Гувер, конкурент, але й він зробив це не прямо, а через своїх друзів, які працювали в Об'єднаному комітеті начальників штабів: «Нині Відділ стратегічних служб — просто мильна бульбашка; війна скінчилась, ми мусимо сказати це з усією певністю, небезпеки вже немає, бо реальна загроза справі виникає лише в тому разі, коли коней запрягають на ходу. Давайте відкрито визнаємо, що ВСС проґавив Пьорл Харбор; давайте не будемо закривати очей на те, що Донован мав відомості про ситуацію в Югославії, Польщі, Болгарії, Чехословаччині, та нічого не зміг зробити, аби привести там до влади режими, опозиційні Сталіну; давайте, нарешті, погодимося з тим, що ВСС залежав від англійців, від їхнього досвіду й традицій більшою мірою, ніж від таланту американських розвідників».
Сказане слово є предтеча дії. У пресі почалися толки; люди Рузвельта справедливо побачили в нападках на ВСС вимогу створити новий розвідувальний орган, який підлягав би безпосередньо президентові. Це був поворот до побудови суспільства, де було б визнано примат розвідки й затверджено дозволеність знати все про всіх. Ті зі штабу Рузвельта, хто ще міг бодай чимось впливати на події, зайняли різко негативну позицію в ставленні до тих, хто котив на ВСС.
«Дикий Білл», розумний, але нестриманий Уїльям Донован, хрещений батько ВСС, вибухнув філіппікою проти тих, хто перемивав кістки ВСС: «Ви піднімаєте голос на святе, на те, що народилося під час війни і витримало випробування війною».
Саме тоді, під час чергової зустрічі з президентом, Джон Фостер Даллес і поставив запитання:
— Гаразд, припустимо, що час ВСС вийшов. Хто стане правонаступником?
Трумен відповів, як завжди, в своїй манері: «Треба порадитися, подумаємо».
… Джон Ф. Даллес не знав, що саме його молодший брат стояв за спиною Гувера, котрий почав атаку проти ВСС.
Він не знав, навіть не міг уявити собі, що саме Аллен задумав і вичислив усю комбінацію з розпуском ВСС. До цього рішення Аллен Даллес прийшов не одразу й не так просто, після тяжких роздумів про вироблення концепції майбутнього. Як і кожна ідея, тим паче та, що носила характер стратегічний, тобто глобальний, ця його комбінація народжувалася навпомацки, поволі, підминаючи під себе факти й думки, правду й брехню, бажане й реальне. Поступово, спочатку не зовсім виразно, з'явилися деякі контури замислу, але, на відміну від тих задумів, котрі народжувались раніше, — у розмовах з друзями, в неодноразовій перевірці аналітиками, — ця його ідея мусить жити в таємниці і належати лише одній людині на світі: йому, Аллену Даллесу, і нікому більше, навіть брат не мав права нічого знати про неї.