Зовсім не досліджено документи адмірала Бенхайма, який очолив нашу ескадру, що брала в 1894 році участь у боях проти повстанців; ніхто не вивчав матеріалів про десант у Нікарагуа з крейсерів «Марлбхед» і «Коламбіа» в 1898 році; ні в ВМС, ні в Пентагоні (як мені сказали) немає інформації (тобто, напевне, вона неупорядкована в архівах, що валяються в сирих приміщеннях) про загін наших гардемаринів, висаджених 1905 року в Гондурасу з есмінця «Марієта». У ВМС дещо є про наш десант у Панаму, коли ми утримували цю територію в 1903–1904 роках; не досліджено контактів наших військових моряків з корінним населенням Домініканської республіки під час десанту морської піхоти з есмінців «Детройт», «Янкі», «Ньюарк» і «Хатфорт». Оскільки ми досить міцно осіли тоді в Санто-Домінго, конче потрібно підняти всі корабельні книги про те, де дислокувалися наші люди в місті, в яких будинках; прізвища хазяїв, рід занять, родичі, діти. Я не певен, що ми досить серйозно дослідили наші контакти на Кубі, а їх було багато в період з 1906-го по 1912-й, коли ми завершили операцію по висадженню наших військ на острів договором про надання нам військової бази Гуантанамо. А контакти на Гаїті, такі необхідні тепер? А Домініканська республіка? Всього тридцять два роки тому, в 1914-му, ми знайшли в собі мужність втрутитися в конфлікт і кинути есмінець «Мачіас» на придушення революційного бунту. Хто про це пам'ятає? Боротьба проти лівих у Нікарагуа, коли ми були господарями становища протягом семи років, з двадцять шостого по тридцять третій рік? Я не певен, що Самоса до кінця щирий з нами, все-таки його нацистські симпатії такі сильні, що вірити в його зорієнтованість тільки на нас вельми ризиковано. Його удар по німецьких колоністах у країні після початку другої світової війни був продиктований аж ніяк не його вірністю нашим антигітлерівським принципам, а лише бажанням забрати собі плантації, що належали німцям. Німецьких колоністів інтернували, чимало з них виїхало до Парагваю та Аргентіни, але резидентура СД і абверу працювала в Нікарагуа без перешкод, документацію з цього питання я підбираю, перешлю Вам з наступною поштою.
І, нарешті, останнє.
Виконуючий обов'язки резидента в Іспанії Пол Роумен, який зібрав серйозну інформацію по Латиноамериканському континенту і по Піренейському півострову, рекрутований у ВСС з профспілок, до того ж, як мені сказали, був аж надто тісно пов'язаний з лівими елементами. Я аж ніяк не маю наміру дезавуювати його мужню працю в час війни у Німеччині, але ситуація в світі міняється, а він усе ще лишається схоластичним ідеалістом. Коли я запитав у нього досьє на тих німців, з якими у нас є контакти в Іспанії, він відповів мені, що, мовляв, з жодним нацистом служба не збирається підтримувати контакти, аби тільки не компрометувати ті демократичні ідеали, на яких утворилися Сполучені Штати. Звичайно, після цього я не вважав за можливе ділитися з ним своїми міркуваннями про необхідність проведення роботи серед німців, що оселилися на півдні континенту. Мабуть, було б доцільніше перемістити Роумена в якесь інше місце, туди, де його ідеалізм не перешкоджатиме справі. Зволікання — смерті подібне; кожен втрачений день працює проти нас, бо Лондон не сидить склавши руки, та й німці сподіваються на те, що в найближчі роки ситуація в Європі зміниться і демократіям доведеться піти на альянс з консервативними елементами Німеччини. Отже, Латинська Америка стає тепер дослідним полем можливого співробітництва. На великій відстані від європейського галасу, на тутешніх безмежних просторах такий експеримент можна проводити грунтовно й спокійно, розраховуючи на далеке майбутнє.
Жду відповіді; як завжди Ваші рекомендації для мене надзвичайно цінні, вони визначають настрій подальшої роботи.
Щиро Ваш
Джон Джекобс».
«Дорогий Аллен! Я хотів би показати Вам для ознайомлення цікавого листа Джона Джекобса, брата Ерла, керівника ІТТ в Іспанії. Коли це можна зробити?
Ваш Макайр».
«Дорогий Макайр! Ви ознайомите мене з усіма цікавими листами, коли я стану Вашим начальником. А поки я скромний адвокат із «Саллівен енд Кромвелл». Дерзайте!