Був би глибоко вдячний, якби Ви знайшли час разом поснідати. Деякі речі варто обговорити віч-на-віч, вони того варті. Ніхто, крім Вас, не вмів організувати такі комбінації, які буде занесено до хрестоматій політичної боротьби XX століття. Настав час думати про нові комбінації. А поза Вами і без Вас вони неможливі.
Щиро Ваш
Едгар Гувер,
директор ФБР».
«Цілком секретно!
В одному прим.
Генералові Гелену,
Мюнхен, Ріхардштрасе, 8
Шановний пане генерал! Надсилаю відомості про Аллена Даллеса за минулий тиждень, одержані оперативним шляхом.
1. Останні заходи, що їх таємно вжив м-р Даллес проти колишніх працівників ВСС, найімовірніше продиктовані його бажанням провести «чорнову роботу» по перевербуванню відомих офіцерів політичної розвідки РСХА і тих, хто з ними тісно співробітничав у боротьбі проти більшовизму, саме в той час, коли він одійшов від роботи у ВСС і став приватною особою. Поки лівих, що працювали у ВСС, не ошельмують і не усунуть із секретних служб США, така діяльність може стати гласністю, що завдасть майже непоправної шкоди престижу родині Даллесів.
2. Очевидно, м-р Даллес має намір «накопичувати» резерв «ударної агентури», який він хоче ввести в активну роботу напередодні свого повернення до активної державної діяльності.
3. Мабуть, цим же пояснюється і те, що м-р Даллес вживав певних заходів у Нюрнберзі, щоб натиснути на тих, від кого залежить доля обвинувачених президента Рейхсбанку Ялмара Шахта, віце-канцлера фон Папена і заступника рейхсміністра пропаганди, головного експерта з питань комунізму Науманна.
4. Головним контактом м-ра Даллеса треба вважати Роберта Макайра, який виконує обов'язки начальника розвідки державного департаменту. З'ясувати причини, чому м-р Макайр так фанатично відданий м-ру Даллесу, поки не було можливості.
СВ-722».
МАКАЙР І
… Літо сорок другого року в Мадріді видалося спекотливим і безвітряним; жодного дощу за три місяці; листя було сіре, вкрите пилюкою; в липні воно здавалося листопадовим, жалюгідним, ось-ось опаде.
І люди були схожі на це листя, такі ж запилені, поскручувані, сіролиці. А вже на тих, хто вистоював чергу До воріт американського консульства, прикривши голову газетою, зовсім дивитися було важко; але вони стояли по кілька годин на осонні, тихо стояли, намагаючись не розмовляти одне з одним, хоч надія була в усіх єдина: дістати таку бажану американську візу і виїхати к бісовій матері з цієї божевільної Європи, де все котилося в прірву і кожен новий день віщував горе і жах.
Черга іноді нагадувала якусь живу саморегулюючу істоту: варто було одному ввійти у приміщення консульства, як люди підступали на два, а то й на три кроки, штовхаючись, аби тільки швидше наблизитися до заповітних воріт; здавалося б, логіка мала підказати людям, що немає смислу їм, спітнілим, так щільно притулятися одне до одного, адже ввійшла лише одна людина, навіщо ж робити два, а то й три кроки вперед, та якщо одна людина не дуже-то піддається посиланням розуму (а тому більшість вчинків у житті зумовлюються емоційними, часом зовсім сліпими імпульсами), то людський натовп живе почуттям, логіка суперечлива йому, вступає в дію некерований, стадний інстинкт, особливо коли ситуація екстремальна, а лідера немає і ніхто не викрикує стримуючих слів команди.
Тому, коли до воріт підійшов такий самий запилюжений чоловік, як і ті, що стояли в черзі, і взявся за ручку дверей, натовп змієподібно подався вперед, інстинктивно відсікаючи чужинцеві шлях у те завітне, чого чекали всі. Якби він під'їхав на машині, якби був одягнений в костюм з краваткою, ніхто й не ворухнувся б: пройшов представник іншого світу, якийсь інопланетянин; хіба йому можна стояти в черзі? Вона, ця мовчазна змія, нами створена, нами керована, нам одним і служить.
Але чоловік сказав тим, хто пітно відтручував його від ручки дверей фразу по-англійськи, з якої усі зрозуміли, що він — американець, іде сюди у справі і до їхнього чекання ніякої причетності не має.
Англійській мові й напористості, з якою була вимовлена фраза, підкорилися, навіть не кричали й не вимагали показати паспорт; довір'я чи, навпаки, розлюченість юрби з'являється в першу мить спілкування з чужинцем, з тим, хто хоче бути сам по собі, незалежним від неписаних законів спільності знедолених. Якщо юрба повірила — усе гаразд, ні — розмови марні, не переконаєш, тут тільки кулемети можуть навести порядок, слово безсиле.