— Навіщо писати? — тихо спитав Макайр. — Ви й так усе зрозуміли… Правильно зрозуміли… Це була ставка мого життя… Невже ви не вірите мені?
— Вірю, — відповів Даллес й уставився своїми мудрими добрими очима в його розширені зіниці. — Але мені потрібна гарантія, Боб. Життя привчило мене страхувати ризиковані справи.
Через три дні після того, як Макайрова «сповідь» побувала на столі в Даллеса, вони зустрілися в державному департаменті, зустрілися «зовсім випадково», потиснули один одному руки. Не випускаючи з рота своєї прямої англійської люльки, Даллес сказав так, що це чули тільки вони вдвох:
— Усе гаразд, Боб, живіть спокійно, мої друзі в курсі того, що сталося… Цими днями побачимось, я поясню вам те, що треба буде зробити…
Він пояснив йому, що треба було робити: Макайр став свого роду таємним кур'єром між Гувером, міністерством юстиції й Даллесом, причому якщо формально він повинен був координувати акції Відділу розвідки державного департаменту в плані його кадрової політики з побажаннями Пентагону (добір і розстановка військових аташе), ФБР (вивчення особистих справ дипломатів та розвідників) та міністерства юстиції (нагляд за додержанням законності), то віднині він фактично працював на Даллеса, сам не робив жодного кроку без того, щоб не обговорити заздалегідь усі пропозиції зі своїм рятівником.
Саме Макайр і виявився тією фігурою, яка Даллесу була так потрібна; замишляючи свій удар по ВСС ще влітку сорок п'ятого як кожен талановитий розвідник він розумів, що чорнову роботу, пов'язану з риском викриття й публічного скандалу, має вести та людина, яка згодна на все і ніколи не закладе боса.
Можливість викриття (люди ВСС — зубасті, за себе боротися вміють, особливо ті, які прийшли сюди на початку війни з лівого табору, в усьому й завжди орієнтувалися на Рузвельта) і пов'язаного з цим позбавлення заробітку в державному департаменті була відповідним чином підстрахована: брата Макайра, цілком надійну людину, котру, звичайно, ні в які таємниці не посвящали, запросили на роботу в ІТТ, і він готувався зайняти місце директора філіалу концерну в Монтевідео; крім заробітної плати, йому виділили певну кількість акцій, і він їх поклав у банк на своє ім'я, хоч його попередили про те, що розпоряджатися цими коштами має Роберт — «з метою національних інтересів країни». Коли Макайр дізнався, скільки коштують ці акції, він зрозумів, що за всю свою діяльність у державному департаменті, та й у будь-якій іншій урядовій установі, — навіть коли припустити, що житиме він до ста років і стільки ж років сидітиме в своєму кріслі, — він не зможе заробити й третьої частини того, що стало його власністю в результаті благодійності Аллена Даллеса і тих сил, які за ним стояли.
ШТІРЛІЦ-VII
(Мадрід, жовтень сорок шостого)
Штірліц виліз із таксі, яке викликав йому Кемп, піднявся в свій номер, здивувавшись, що діда, котрий сидів на поверсі, не було на місці; він завжди чутко дрімав у кріслі, вкривши ноги, роздуті водянкою, важким баскським пледом.
Штірліц увімкнув світло — тьмяне, похмуро-запилене, стомлено скинув м'ятий піджак, обернувся й зразу наткнувся поглядом на чоловіка, що спав на його вузенькому ліжку, не знявши черевиків; черевики були тупорилі, американського фасону, як і в Джонсона. Чоловік справді спав; навіть чудовий професіонал не міг би так точно зіграти рівного хропіння, незручної пози, та й рожева пом'ятість на обличчі говорила про те, що незвичайний гість лежить на його ліжку годину, а то й дві; зморило, мабуть, бідолаху, поки надав.
Штірліц якусь мить постояв біля дверей, обдумуючи, як же бути: чи розбудити незнайомого, чи піти з номера, чи лягти спати на маленькому жорсткому диванчику, що стояв у закутку, біля умивальника, — туалету в номері не було, доводилося ходити аж у самий кінець коридора; душова була на першому поверсі, треба було платити сім песет кожного разу; вода текла то холодна, то гаряча; нічого не вдієш, пансіонат з однією зірочкою; раніше в таких жили повії, студенти та бідні іноземці, що приїхали в Мадрід вивчати мову.
Він вимкнув світло, акуратно повісив піджак на спинку стільця і влаштувався на диванчику, полічи до ста, сказав він собі, і ти заснеш; ну їх усіх к чорту; ти не збагнув, що від тебе хочуть, усе надто заплутане, ніякої логіки; ні, звичайно, логіка є, їхня логіка, незрозуміла тобі; значить, треба чекати; ніщо так не допомагає подолати нестерпну втому чекання, як сон; спи.