Конкретні питання мають вирішуватись з урахуванням обстановки на місці.
Роберт Макайр».
Пол Роумен старанно вивчив текст, дещо його здивувало, і він виписав на окремі аркушики кілька фраз, прочитав їх окремо від усього тексту ще раз і відправив у Вашінгтон шифротелеграму такого змісту:
«Державний департамент,
Роберту Макайру
Строго секретно
1. Чи потрібно вести роботу при вивченні німецьких емігрантів з нацистським минулим у тому плані, чи не являють вони собою воєнних злочинців, які підлягають суду?
2. У тому разі, коли з'ясується, що той чи інший емігрант не внесений досі в список головних злочинців, а насправді він ним є і сховався від кари під чужим прізвищем, чи треба негайно ставити про це до відома міжнародний трибунал, чи спочатку необхідно сповістити про ці заново відкриті обставини у Відділ розвідки державного департаменту?
3. Як треба розуміти фразу: «Не слід виключати можливості одержувати через ці джерела оперативну поточну інформацію»? В Іспанії цілком легально проживають і працюють нацисти, що стоять дуже близько до Франко, варто лише згадати групенфюрера Дегреля, який був під час війни «вождем» валлонського підрозділу СС, тут зовсім вільно проводить час у будь-якому товаристві «фюрер» Хорватії Анте Павелич; усім відомо, що Франко прихильно ставиться до князя Багратіоні Мухуранського, якого Гітлер затвердив на пост нового «царя великого Грузинського князівства», не кажучи вже про цілий ряд військових, банкірів та дипломатів третього рейху, інформацію на яких я відправив у телеграмах 2102–45 і 479–46. Звичайно, їхня оперативна інформація буде тенденційна, спрямована проти тих основних принципів, що їх було зафіксовано в документах, прийнятих конференціями в Ялті й Потсдамі.
4. Як треба розуміти термін «союзники Сполучених Штатів»? Чи належать усе ще до «союзників» Франція та Італія — у світлі виступу сера Уїнстона? Чи можна й досі вважати нашими союзниками уряди Росії, Польщі, Югославії й Албанії?
Прошу надіслати відповідні роз'яснення, які дадуть змогу цілком певно й недвозначно зорієнтувати моїх співробітників.
Виконуючий посаду резидента
Пол Роумен».
Прочитавши телеграму, Макайр знову згадав Пола, його гірку історію, поставився до його позиції з поблажливим розумінням; зрештою, життя буде неповне, якщо вилучити з нього ідеалістів, відданих тій ідеї, котра яскраво освітила їхнє життя в минулому; в усякому разі, їхня інформація завжди визначається добросовісністю, а той перекіс у минуле, який, безперечно, буде в ній, цілком піддається коректуванню на підставі вивчення документів, що так чи інакше надходять від усіх інших служб сюди, у Вашінгтон, й розшифровуються у тому відділі, до якого входять люди, дібрані тепер з усією ретельністю, — абсолютні однодумці, якісно нова команда.
Та коли став відповідати Роумену, Макайр зрозумів, що відповісти не так просто, бо запитання виконуючого обов'язки резидента вимагали цілковитої ясності; Роумен з тих, хто не задовольниться малопереконливими формулюваннями; зрозуміло: він вірний ідеям Рузвельта, але усувати його з Мадріда лише через цей один факт недоцільно, адже він займав досить незначну посаду і не мав права на самостійні рішення, а його героїчне минуле було надійною гарантією шанобливого до нього ставлення тих, хто так чи інакше брав участь у битві проти коричневого страховиська.
Чим довше Макайр роздумував про цю ситуацію, тим складнішою вона йому вимальовувалась; найбільше він побоювався зв'язків своїх співробітників з людьми преси; у разі звільнення є можливість почати скандал, та й не всім у колі журналістів подобається новий курс Трумена.
Так, звичайно, далі роздумував Макайр, цей самий Роумен незначна фігура в системі департаменту, проте через посаду його допущено до таких матеріалів цілком секретного характеру, аналізуючи які можна скласти очевидну картину поступового коригування зовнішньополітичного курсу уряду. Тому, перш ніж відповісти в Мадрід, Макайр звернувся до своїх друзів з проханням перевірити зв'язки «чудового хлопця, тямущої людини, серйозного розвідника, героя боротьби проти нацизму» в одному лише плані — чи не дружить він з тими, в кого язик довгий та ще й до того ж погано тримається за зубами.
Відповідь, яка надійшла через два тижні, насторожила Макайра, бо з неї випливало, що Пол Роумен не тільки підтримував дружні зв'язки з світом преси (з братами Олсопами, Ліппманом, Солсбері, Стівенсом, Уїтні), не тільки й досі дружить з колишнім співробітником ВСС Грегорі Спарком, якого звільнили з системи через підозру в лівих настроях, а й сам дійсно був учнем марксистського професора Кана.