… Однак, комбінуючи й граючи, затіваючи складні інтриги, підставляючи Макайра Гуверові, зіштовхуючи лобами державний департамент і служби Мюнхена, Даллес не знав, що й Гелен вів свою партію, і не збирався «вивчати» Кемпа, як і багатьох інших у різних країнах світу, бо той був резидентом «організації» генерала в Іспанії, користувався його цілковитим довір'ям і безмежною підтримкою.
Не знав Даллес і того, що Гелен, відчувши його певний інтерес до Брунна — Бользена, дав Кемпу вказівку налагодити стеження за цією людиною, оскільки, як писав він, треба чекати підходу до нього представників відповідних служб, а це «дасть нам можливість простежити на ділі, як працює американська розвідка в третіх країнах, а конкретно в тих, де живе багато вигнанців, які ще не змогли визначитися в суспільному житті і яких досі ніяк не використано на благо майбутнього Німеччини».
Саме ця вказівка Гелена й змусила Кемпа ще уважніше придивитися до Брунна — Бользена і звернутися в Мюнхен з проханням зібрати всі можливі дані про «об'єкт», тому що, писав він, можуть бути зовсім несподівані повороти справи, якщо, звичайно, дозволити собі розкіш довіритися — на цій фазі — почуттю, а не об'єктивним даним.
Гелен прочитав повідомлення Кемпа, сказав Мерку, що не слід довіряти почуттю, але порадив не випускати Вруна — Бользена з поля зору, чого чорт не втне, коли бог спить…
«Едгару Джону Гуверу.
Федеральне бюро розслідувань
Дорогий Учителю!
Ви навіть не уявляєте, який приємний мені був Ваш дзвінок!
Мушу признатися, що саме у Вас (я завжди пам'ятаю про щасливі години, проведені разом з Вами в роботі проти гітлерівських шпигунів) я навчився доброзичливості, яка притаманна Вам у ставленні до людей, незалежно від того, на яких щаблях ієрархічної градації вони стоять.
Ніколи не забуду, як Ви сердито й по правді шпетили мого нинішнього боса Нелсона Рокфеллера і водночас покірно вислухували докори прибиральниці, яка гнівно сварила Вас за те, що після наради у залі лишається так багато тютюнового попелу на килимах…
Я, взявши з Вас приклад, досить жорстко відстоюю свої позиції в кабінеті помічника державного секретаря, але покірно схиляю голову, коли дівчата з друкарського бюро лають мене за те, що завалюю їх роботою. Ніщо не здається мені таким бридким, як безтактність, та ще з тими, хто не може відповісти тобі тим самим. Ми часом аж надто багато говоримо про вірність ідеалам демократії, але поводимось, мов римські патриції, до того ж без достатньої на це підстави — ні перемог на полях битв за нами, ні переможених в суперечці філософів, ні покорених жіночих сердець.
Тепер про справу. Пол Роумен, який цікавить Вас, судячи по відзивах людей, що добре його знають, давно працює в розвідці.
Зараз він виконує обов'язки резидента в нашому посольстві в Мадріді, причому виконує їх коректно і зі знанням справи. Певну емоційну неврівноваженість Роумена можна пояснити тим, що йому довелося просидіти в нацистській тюрмі.
Мене трохи здивувала Ваша зацікавленість цією людиною, бо ФБР даремно ніким не цікавиться.
Я розумію, що дружба не дає права просити про щось таке, що може бодай трохи завдати шкоди тій справі, якій ми з Вами служимо, але я міг би допомогти у Вашій справі набагато компетентніше, коли б Ви вважали за допустиме точніше визначити сферу Вашого інтересу до Роумена. Це дало б мені змогу ще й ще раз подивитись його особисту справу, а також зустрітися з тими колегами, котрі працювали з ним пліч-о-пліч як у ту пору, коли він перебував саме у ВСС, так і після того, як у травні сорок п'ятого його перевели у Відділ державного департаменту. З найглибшою повагою
Ваш
Роберт Макайр».
«Роберту Макайру,
виконуючому посаду начальника
Відділу розвідки державного департаменту США
Дорогий Боб!
Спасибі за Ваші добрі слова. Тільки ради правди маю сказати, що не такий я вже й сміливий, як Ви вважаєте, бо я ніколи не заперечував ні президентові, ні міністрові юстиції, а треба б!
Відносно тих, хто стоїть нижче від нас, то їх у сто разів більше, ніж тих, хто стоїть над нами, вони ж і зберігатимуть про нас пам'ять, і передаватимуть її нащадкам. Буде прикро, якщо наступні покоління судитимуть про нас по тих невихованих чиновниках, які, на жаль, ще зустрічаються в коридорах влади. Ваша правда, найвища суть демократії полягає не в тому, як собачаться сенатори перед мікрофонами радіокомпаній, набираючи очки до майбутніх виборів, а саме в тому, щоб ненав'язливо й тактовно виховувати в народі своїм прикладом повагу до тих, хто править країною.