Злі язики не втомлювалися повторювати, що вона надто гарна для нього. Надто струнка, надто пишногруда, надто соковита. Або ж він надто хирлявий, сутулий і надто ревнивий. Кохаючись із нею, Фелікс намагався вдивлятися Ґреті в обличчя. Чи достатньо їй добре? Чи достатньо вона задоволена? І кожного разу йому здавалося, що ні… Що його можливостей їй замало. Любовних і, по щирості, фінансових. Жили вони без особливої розкоші.
Кава трохи збадьорила, і коли в двері постукав санітар, Краут почувався значно краще. Він вхопив список пацієнтів і вийшов у коридор. Санітари стовбичили під стіною, мов два големи, не кажучи ані слова й дивлячись прямо перед собою. Без сумніву, їм також понад усе хотілося спати.
— Ну гаразд, панове, — ніби переконуючи їх у необхідності цієї справи, промовив асистент, — хутко пройдемося і знову по своїх норах.
Після цього рушив уздовж лікарняного коридору, ледь-ледь освітленого тьмяним електричним світлом. Більшість пацієнтів спали, дехто мовчки сидів на ліжку й розглядав стіну перед собою, ще один стиха вів монолог. Загалом, як подумав Краут, ніч мала бути спокійною.
Підходячи до палати під номером 28, асистент сповільнив крок, щоб відшукати у списку пацієнта, який утримувався там останні два місяці. Його історію хвороби доктор Ріцке тримав у своєму кабінеті, жодного разу не показавши її Феліксу, а в обхідних списках він значився тільки як «Яша, росіянин, 43 роки». У примітках вказувалося, що пацієнт спокійний і погано говорить німецькою. Як він сюди потрапив і чи довго тут пробуде, асистент також не знав.
Відхиливши металеву стулку на дверях, Краут зазирнув усередину палати. Перше, що він помітив, — там було ввімкнено світильник, хоча в цю пору хворим заборонялося ним користуватись. Режим, як стверджував доктор Ріцке, був украй важливим для пацієнтів, тож після одинадцятої їм дозволявся лише невеличкий нічник над ліжком. Сам Яша, худий змучений чоловік з підстриженою борідкою, сидів за столом, поклавши перед собою книжку. Побачивши у прорізі дверей обличчя Краута, він махнув рукою, запрошуючи того всередину.
— Відімкніть двері, — наказав Фелікс санітарові, що носив на поясі чималу в’язку з ключами. — Цьому пацієнтові щось від мене потрібно.
Голем у білому халаті неохоче підкорився. Відчинивши двері, він спершу зайшов до палати сам, а тоді впустив туди Краута. Фелікс уперше чітко й при світлі побачив цього пацієнта. Вдень доктор Ріцке відвідував його сам, а вночі Яша зазвичай слухняно спав, не створюючи черговим жодних проблем.
— Уже пізно, — лагідно заговорив до пацієнта Фелікс, — вам слід погасити світильник.
— Прошу вибачення, пане лікарю, — відповів той, — я залишив його тому, що хотів з вами порозмовляти.
Росіянин і справді говорив з акцентом, але назвати його німецьку поганою аж ніяк не випадало.
— Зі мною? — здивувався Фелікс. — Можливо, з доктором Ріцке?
— Ні, саме з вами, — наполіг Яша.
— Але ми не знайомі.
— Чому ж? У вас є моя історія хвороби, а я бачив вас кілька разів під час прогулянки. Хіба цього замало для знайомства?
Асистент уважно придивився до співрозмовника. Той відповів йому таким самим прискіпливим поглядом чорних дещо запалих очей. Над очима й різкою дугою брів височіло широке аристократичне чоло. Волосся гладко зачесане назад. Щоки акуратно виголені рівно до того місця, де починалася акуратна борідка. Губи тонкі й бліді. Міцно стиснуті, мовби зі страху сказати зайвого.
— Помиляєтесь, я не бачив вашої картки, — відповів Фелікс, — доктор Ріцке тримає її в себе й особисто займається вашим лікуванням. «Та чи хворий він? — одразу ж подумав асистент. — Якщо це так, то я не здоровіший за нього».
— І все-таки я проситиму вас про розмову, пане лікарю. Повірте, справа дуже важлива, — запевнив Яша. — Будь ласка, наодинці.
— Стосується вашого здоров’я?
— Впевнений, що так, — кивнув той.
Фелікс озирнувся на санітарів. На їхніх кам’яних обличчях читався сумнів і стійке бажання забрати звідси Краута, забратись самим, захряснути двері палати й завалитися спати до наступного обходу.
— Гаразд, — погодився Фелікс, — якщо вам потрібна допомога, то я не маю права відмовити. Почекайте за дверима, — наказав він големам.
Ті знехотя, весь час зиркаючи на Яшу недобрими очима, підкорилися.