Нападника з кнайпи звали Альбертом Зарембою. Самковському спало на думку, що таке ім’я і прізвище могли б належати якому-небудь інженерові чи депутатові Галицького сейму, але натомість так звали пройдисвіта, який допоміг утекти злочинцю.
Утім, Заремба й був схожий радше на інтеліґента, що за повелінням долі чи власним невезінням опинився на дні суспільства. Поставу мав рівну, в очах світилася зверхність і насмішкуватість. Шкіра на обличчі й руках була, вочевидь, колись доглянутою, але тепер потріскалася і вкрилася дрібними виразками. Світло-руда щетина потроху переростала в недбалу бороду, а волосся, що також давно не знало руки перукаря, сягало плечей. На плечах висіла подерта камізелька поверх брудної картатої сорочки.
Двоє міцних поліціянтів пхнули його до кімнати й наказали сісти за стіл навпроти Самковського. Один із них — вусатий капрал без кітеля, в сорочці із закоченими рукавами — став за спиною Заремби, інший — молодий постерунковий — лишився біля дверей. В’язень несподівано посміхнувся, оголивши ряд жовтих зубів зі зламаними різцями.
— Як ваша голова, пане слідчий? — запитав він у Самковського.
Тієї ж миті капрал зацідив Зарембі кулаком у вухо. Той звалився під стіл і важко закректав. Тюремник вхопив його за комір і знову посадив на стілець.
— Дякую за турботу, як бачите, все гаразд, — спокійно відповів ад’юнкт.
Заремба все ще не міг оговтатися від удару, тому навряд чи почув його відповідь. Самковський знаком наказав капралові більше його не лупцювати. На якийсь час запанувала мовчанка, доки в’язень приходив до тями.
— А як вам тут ведеться? — запитав у нього Самковський.
Капрал іронічно гмикнув і схвально подивився на ад’юнкта. Потім перевів погляд на Зарембу.
— Файно, як у пансіоні, — процідив той у відповідь. Було видно, що ад’юнкт потрапив у десятку.
— Годують добре? — не вгавав Самковський.
— Аякже.
— Може, приносять забагато тлустого? Чи не слід переглянути ваш раціон? Адже ж піст…
Двоє поліціянтів реготнули. Самковський знав, що в цю мить його авторитет підскочив догори, а в курилках від сьогодні переповідатимуть ці його жарти. З якимсь диким завзяттям він тепер готовий був знищити людину навпроти. Не так через бажання помсти, як для того, аби ще більше ствердитись у жорсткому поліційному колективі.
Заремба кинув на нього погляд, сповнений ненависті.
— Чого вам треба? — запитав він.
Самковський кивнув капралові, й той виклав на стіл два чисті аркуші та олівець.
— Все, що вам відомо про Брюкнера, має бути відомо мені. Де може переховуватися, чи має спільників, де бере гроші, — чітко промовив Самковський. — Викладіть усе письмово. Мовби на уроці граматики, пане Зарембо… Що краще напишете, то кращу дістанете оцінку. З оцінки буде видно, як складуться ваші справи в подальшому.
— Як на уроці граматики? — в’язень скривив презирливу посмішку. — То, може, написати латиною? Ви знаєте латину, пане слідчий?
— Якщо знань моїх не вистачить, пане Зарембо, то я передам вас у руки кому-небудь менш терплячому… Скажімо, капралові Шимону. Не гарантую, що латину він знає краще, зате пояснить вам ваше становище значно зрозуміліше, ніж я.
— Моє становище? — спалахнув Заремба. — Яке, в біса, моє становище? Я винен тільки в тому, що вперіщив вас по голові. Таке трапляється у кнайпах. Ви були не на службі й випивали так само, як і я. Кілька місяців арешту або пів року яких-небудь громадських робіт — от і все, що мені загрожує.
Самковський дістав з кишені портсигар. Неквапно витягнув з нього цигарку й закурив.
— Щойно ви вдарили капрала Шимона, пане Зарембо, — холоднокровно проказав ад’юнкт, випускаючи перший струмінь диму.
Йому раптом подумалося, що саме таку тактику обрав би на його місці Вістович. Метод брудний, але ефективний… Що ж, комісар усі роки був для нього добрим учителем.
— Що? — обличчя в’язня почервоніло, а від зверхності, з якою він зайшов кілька хвилин тому до кімнати, не лишилося й сліду.
— Я сказав, ви щойно вдарили поліціянта, який стоїть поруч з вами, — повторив слідчий, вдруге затягуючись цигаркою.
— Я нікого не бив!
— Тут двоє свідків, які бачили, як ви підхопились і вперіщили капрала кулаком в груди. Правда, капрале?
— Саме так, пане ад’юнкте, — підтвердив той і театрально застогнав.
— Ось вам ще пів року, добродію, — повідомив Самковський.
— Ну ви й паскуди, — просичав Заремба.