Вістович, зрештою, не був проти поговорити з майором щиро. Настільки щиро, наскільки дозволив би йому здоровий глузд і обставини. Можна було б розповісти про імовірну співпрацю Редля з росіянами. Бо хоч полковник стверджував, що має справу з приватним шпигунським агентством, комісар у це не вірив. Однак, завадив росіянин, що був з ними. Хто він, цей Бобровський? Шпиг? Арештант? Компаньйон Фішера?
Наступні кілька годин комісар знову присвятив розгадуванню шифру. Цього разу він вирішив шукати ключ інакше. Спробував проаналізувати, які символи в цій головоломці трапляються найчастіше. Якщо тут використано алгоритм заміни, тобто за літерою шифру ховається літера повідомлення, то вони мали б означати голосні «а», «е» або «о». Крім того, мусили б знаходитися переважно після приголосних, найчастіше — на другому місці в складах… Комісар виписав їх в окремий рядок. Далі спробував розшукати в тексті сполучники, як‑от «і», «у» та «в». Зрештою, Вістовичу навіть здалося, що справа посувається і де‑не-де в шифрі почав угадуватися зміст.
Непомітно минуло кілька годин і дві станції. Сонце за вікном висіло вже зовсім низько над горизонтом, віщуючи завершення дня й близьку ніч. Ельзас лишився позаду, і тепер їхній експрес мчав поміж горами Шварцвальду, долаючи мости-віадуки й занурюючись у довгі тунелі. Потрапляючи в темряву, пасажири перелякано скрикували й намагалися намацати вмикач світильника. Звісно, стосувалося це тільки пасажирів першого класу, котрі мали в купе власне освітлення. Іншим же доводилось тільки терпляче очікувати, коли поїзд знову виїде з тунелю на світ Божий. У другому класі жарівки вмикалися не раніше восьмої години.
Несподівано в його двері хтось постукав. Вістович стрепенувся й витягнув з кишені браунінг. Відчинив, тримаючи зброю напоготові.
У коридорі стояла Маґда.
— Можна мені зайти? — запитала вона.
Комісар, не кажучи ні слова, відступив убік, одночасно ховаючи браунінг. Жінка зайшла досередини. В руках у неї виявився ресторанний кошичок, в якому зазвичай доставляють клієнтові їжу додому. З нього визирала та сама нерозпита пляшка «Chianti», знову закрита корком.
— Майже все з нашого сніданку згодиться на вечерю, — сказала Маґда, ставлячи кошичок на стіл.
Вістович все ще мовчав.
— Гаразд, якщо не хочеш мене бачити, я піду.
Він обережно її стримав.
— Давай нарешті поснідаємо, — запропонував чоловік, і Маґда не стримала усмішки.
За пів години все їхнє невеличке приміщення вже заливало червоним призахідним світлом.
Сир і фрукти зі сніданку чудово смакували до вина. Трохи зачерствілі ельзаські булочки мали, втім, досі апетитний вигляд, і варення з персиків пасувало до них не гірше, ніж пасувало б уранці.
Чоловік і жінка багато жартували й балакали про подорож. Обговорювали австрійську залізницю і тішилися, що живуть у часи, коли технічні можливості дозволяють людям за короткий час, усього за дві з половиною доби, переміститися з Берна до Лемберга. Тоді ще як на початку минулого, дев’ятнадцятого століття, це здавалося лише надміру сміливою мрією. Ці двоє ніби хотіли наговорити якнайбільше слів, щоб ті віддалили їх від неприємного ранку в Ельзасі, коли спочатку з поїзда винесли тіло самогубця, а потім Маґда прогнала Вістовича геть.
Коли теми для розмов і жартів закінчилися, жінка обережно запитала, що за рукопис лежить у нього під канапою. Комісар спершу здивувався, а потім зрозумів, що цілковито забув про папери, які поцупив з купе Ебербаха. Забув, хоч у ту мить вони здалися йому важливими, що він вирішив навіть приховати їх від страсбурзької поліції.
— Гадки не маю, що це, — сказав він, беручи рукопис до рук. — Текст італійською, тому прочитати я не можу.
— Дай сюди, — сказала Маґда.
— Ти знаєш італійську? — здивувався він.
Вона не відповіла й узялася читати. Добрих чверть години мовчала, аж Вістовичу набридло чекати, і він уже хотів запитати її, про що там ідеться.
— Це любовний роман, — засміялася вона. — І доволі сороміцький.
— Жартуєш?
— Ні, ось послухай: «Зазвичай мені вдавалося вгадати його бажання. Як саме йому хочеться взяти мене сьогодні… Чи прагне він спочатку мене попестити, а потім насолодитися моїми пестощами, чи без прелюдій, одразу оголитися й оголити мене. А далі, вибравши зручне положення, увійти у моє лоно…». Звідки це? — запитала Маґда.