Два тижні обстеження і відпочинку першому екіпажу. Йде другий екіпаж на МЗ/2. Сценарій події такий же.
Знову йде перший екіпаж на МЗ/1. Результат такий же.
— Сестричко, та ти знаєш, що вони шукають? — нарешті дійшло до Семмі. — Планету! Планету, придатну для життя! Готовий посперечатися! Повір мені, я такий же, як вони!
— Можливо. Забраковані зірки об’єднує одне: відсутність землеподібних планет.
— Кетті, я весь час намагаюся розібратися в місцевій політиці. Здається, у мене з’явилася тінь примари розуміння головної мети Шефа. Скоро розповім. Але треба сформулювати таким чином, щоб ти не сміялася з недолугого хвостатого.
Рейд четвертий, жовтень 2027 року, Дельта Павича. Ось тепер все по-іншому! Повернулися лише через місяць, скинувши величезну кількість інформації. Кет переглядала все.
— Семмі, вони таки знайшли планету! Практично копія Землі і, схоже, не зайнята розумними! Як же ми її проґавили?
— Кетті, ми ж не шукали щось певне. Як і належить за Регламентом, вивчали всі підряд. Хоча, звісно, шкода.
Подальший пошук зупинили, і всі зусилля кинули на будівництво бази на планеті в системі Дельти Павича, яку назвали Альфа. Обидва M3 постійно працювали на цьому маршруті. Вантажооб’єм невеликий, тому рейсів було багато. Зберігати режим таємності ставало все важче.
Кет і Семмі вперше опинилися в ситуації, коли їх технічні можливості виявилися нижчими людських. Оперативно потрапити на Альфу стало неможливо. Звичайно, жучок зуміли провезти на борту M3 і тепер знали, що там робиться. Батареї жучка вистачить років на п’ять. Але що робити, якщо знадобиться екстрена допомога? Кет своїм ходом дійде до Альфи років за сорок.
Проблема постала на повний зріст. Йти від Землі не можна. Треба стримувати грінів, поки люди не підростуть. Та й людей від людей захищати треба. Чому Острову не вдалося встановити станцію на Місяці? Немає лиха без добра і на Марсі вона, безперечно потрібніша, але все ж чому? Доведеться поки залишитися.
Модернізація зв’язку
— Кетті, як гадаєш, скільки часу знадобиться людям для виходу хоча б на третій вакуумний рівень?
— Я вже намагалася робити прогнози. Але ця справа невдячна. Ти ж знаєш, малюче, що з людьми все не так. Їхні дії і темпи розвитку не піддаються ні чіткій, ні нечіткій логіці. Якщо виходити з фактичного стану їх фундаментальної теорії з урахуванням наявних принципових помилок, то років п’ятсот.
— Угу, а я вже подумував про те, що можна було б піти додому, використовуючи техніку людей. Нам треба витягувати Лео. Невідомо, скільки часу він ще протримається. Та й 400 років перельоту ми якось витримаємо. Більше тримаємося. Але куди нам повертатися, сестричко? Чи вцілів наш дім і чи зможуть там підняти Лео?
— Навряд, як це не сумно. За весь час я жодного разу нічого не чула. На жодному рівні. Відчуття таке, що колишнє розумне життя загинуло скрізь. Але дальність наших приймачів тільки 50 парсеків і, можливо, ми просто не чуємо.
— А як можна підвищити чутливість?
— Для другого й наступних рівнів тільки з використанням технологій Батьківщини.
Для першого рівня, який вдома використовується вкрай рідко, теоретично можна виготовити підсилювачі тут, земна технологія вже дозволяє. Але в супермаркеті такі речі не купити. Потрібно робити замовлення, платити гроші й отримувати. Хвостатий, у тебе є гроші й паспорт? А гроші потрібні чималі. Тієї дрібниці, що у нас є, не вистачить.
— А паспорт навіщо?
— А як ти отримаєш готовий виріб? Зараз такі закони.
— Якось усе складно. Шато, ти ж любиш місцеві бойовики? Там усе розписано, як обходити закони. І в кримінальних колах у тебе є зв’язки. Давай поміркуємо.
Довго чи коротко, але Семмі зміг через інтернет відкрити анонімний банківський рахунок. Потім так само анонімно виставив на Сотбіс кілька старих китайських порцелянових дрібничок зі сховища Кет. Незабаром на рахунку була пристойна сума, чим Семмі дуже пишався. Кет спостерігала за цим з певною іронією.
— Семмі, люди борються з тероризмом і посилюють банківські правила. Скоро офшорів і анонімних рахунків може не залишитися. Тоді плакали твої грошики.
— Дорога шпигунко, ти мені заздриш, чи маєш запасний план?
— Маю, дорогоцінний мій. Треба придумати, як роздобути якесь пристойне громадянство.
— Навіщо?
— Бо треба.
На черговій гонці стрітрейсерів переговорила зі своїми друзями і дізналася, як швидко й безпечно зробити паспорт у будь-якій країні, і хто може допомогти.
Свіжий день, рання осінь. У пристойний швейцарський банк увійшла добре вдягнена піддана Британії і відкрила цілком легальний нерезидентний рахунок. Кет віталася з усіма за руку, мило посміхалася, пила каву й зачарувала весь менеджмент банку. На питання, чим леді займається, відповіла, що займається підводною археологією.
— О, леді шукає галеони?
— Чому б і ні! Треба ж якось боротися з нудьгою!
Знайти невеликий галеон проблем не було. Кет знову з’явилася в банку, і правила фінансового моніторингу не встояли перед тонною золота. На рахунку з’явилися гроші. Через інтернет Семмі замовив окремі блоки підсилювачів у Японії та Німеччині, фірми виконали замовлення на малозрозумілу апаратуру, а Кет спокійно її отримала. Підсилювачі підключили й дальність зв’язку збільшилася до 2 мегапарсеків, впевнено дістаючи до Батьківщини. Однак перший рівень, як і раніше, був порожній. Повертатися, схоже, було нікуди. Але вони набули досвіду співпраці з земною промисловістю, що теж непогано.
А Вулик вивчав Альфу без поспіху, дуже обережно й гранично секретно. Змонтована база вивчала в першу чергу мікробіологію. Місцеву флору і фауну возили на Бету і Марс, сумісність земних зразків вивчали на Альфі. Паралельно жила і розвивалася Республіка Марс.
У той же час відносини Вулика з земною владою псувалися. До того ж багаторічні сепаратні спроби кількох країн створити гравіпривід почали приносити результати. Скоро цю перевагу Вулик втратить. Закономірно, бо на вирішення проблеми були кинуті величезні ресурси. На щастя для Вулика це були засекречені кожною країною дослідження. Всі держави прагнули випередити інших й отримати стратегічну перевагу.
У 2031 році у двох основних політичних гравців визріло рішення про відправку військового патруля до Марсу. Офіційно для вирішення по суті спірних питань у справі «LE». Відправили два звичайних шаттли з експериментальними гравіприводами і зі змішаною російсько-американською командою. Для можливого залякування негласно взяли чотири боєголовки.
Кет і Семмі відразу виявили наявність ядерної зброї в експедиції. Особливо не переживали, карибська криза навчила. Проте втручання не знадобилось. Вулик зустрів патруль на півдорозі і зажадав від імені Республіки Марс огляду шаттлів. Командири, звісно, відмовилися. Але і самогубцями не стали, не запустили зброю в бік Марса й не активували самоліквідацію на місці. Відправили запит на Землю й отримали дозвіл повернутися.
Марсіани допомогли розвернути шаттли й розігнали до потрібної швидкості. Від пропозиції залишитися в Республіці Марс відмовилися всі шістнадцять членів команди. Але через рік п’ятеро, звільнившись зі своїх армій, прийшли до консульств Республіки. Трьох американців узяли. Цей інцидент за домовленістю сторін не отримав ніякого розголосу.
Йшов час, наповнений подіями. Але головне для Кет і Семмі питання залишалося без відповіді: що робити далі? Рішення залежало не від них. Рішення залежало від намірів Вулика, які досі залишалися неясними.
Але все незрозуміле має свій кінець. Одного разу Кет і Семмі проаналізували Регламент Республіки і співставили з конституціями основних держав Землі. Відразу ж стало зрозуміло, що принципи життя соціумів Землі й Марса несумісні. Точніше, для основної маси населення Землі принципи Марса зрозумілі й прийнятні, але для владного крихітного прошарку вони смертельні. Але цей прошарок контролює практично все.