Коли ж гості дізналися, що це не комп’ютерна модель, а реальна зйомка збоку, то запала мертва тиша. Можливо, вперше в житті можновладці-земляни відчули, наскільки далеко пішли їхні брати.
Місячний епізод
За місяць у маловідомій юридичній фірмі «Коллінз і партнери» була нотаріально засвідчена угода купівлі-продажу якоюсь приватною особою у «Місячного Посольства» тисячі акрів поверхні на зворотному боці Місяця в районі Моря Мрії на умовах «до центру», тобто конусом до центру Місяця. Це було дике нагромадження скель і нестійких ґрунтів, через що не мало найменшої будівельної перспективи. Все засипано товстенним шаром морського реголіту. Тому менеджери «Місячного посольства» майже не торгувалися. Гроші були своєчасно переказані, клієнт вступив у права власності. І тут же здав ділянку в довгострокову оренду.
Через тиждень на ділянку сіла вантажівка компанії «Реброу Логістікс» з тимчасовими житловими модулями, а також горою металопластикового непрозорого сайдингу. Орендар ділянки повідомив мерію найближчого поліса про наміри побудувати на своїй ділянці невелике екологічно чисте підприємство зі збирання великих транспортних контейнерів.
Компанія відразу побудувала фундаменти й змонтували чималенький кілометровий монтажний ангар трьохсотметрової висоти. Правда, трапилася маленька неприємність: ґрунт все-таки просів прямо під ангаром. Але конструкція встояла, хоча довелося зміцнити фундаменти в двох місцях.
Почалися поставки матеріалів і комплектуючих, будівництво контейнерів. І вже за два місяці адміністрація підприємства повідомила мерію і місячний транспортний центр про виведення першого замовлення. У призначений день ангар розчинився, і вгору повільно попливла прямокутна коробка 700x200x200 метрів. Яскрава жовта фарба відбивала світло габаритних і навігаційних вогнів. Приємно жевріла блакитнувата облямівка ланцюжка вантажних шлюзів. І, звичайно, герб Федерації — трайдент. Поки контейнер підіймався, місцева поліція на чолі з шерифом О’Хара вирішила проявити завзяття і оглянути вантаж. На висоті 50 кілометрів наряд із шести поліцейських машин підійшов до контейнера. Коротка розмова — і ворота одного шлюзу відчинилися, щоб прийняти два катери. Чотирьох поліцейських провели в кают-компанію. Швидка перевірка документів — контракт, інвойс, довіреність на одержання вантажу. Командир екіпажу контейнера, спокійний молодий хлопець на прізвище Пуллола, що свідчить про давні скандинавські корені, дав чіткі і ясні відповіді на всі запитання. Після потрібної процедури шериф відкликав командира.
— Пане Пуллола, чи можемо ми зайти всередину?
— Пане О’Хара, ви знаєте не гірше за мене, що такий огляд не у вашій компетенції, та й я не маю права показувати виріб будь-кому. Конструктивні особливості — це ноу-хау.
— Розумієте, я ніколи не бачив таких банок. Слово честі, просто цікаво.
— Тільки вам, як виняток, і суворо між нами, та й представника господаря на борту немає. Всередині вакуум, глянемо з оглядової галереї.
Вони піднялися на підйомнику кудись вгору, і Пуллола попросив інтеркомом дати загальне освітлення. Яскраве світло вихопило з мороку неосяжне приміщення з галереями, коробами інженерних мереж, фермами, але абсолютно порожнє. Стометрова висота галереї вразила шерифа і змусила взятися за поручень.
— Так... Такого я ще не бачив. І що тут буде?
— Не знаю, шерифе. Кожен замовник організовує простір по-своєму.
Як належить, по чарці за космос. Візитки, запрошення в гості. Що ж, люди в формі завжди зрозуміють один одного. Всього завод з інтервалом у два місяці випустив чотири однотипних контейнери.
Перший пішов на Марс, другий і третій прийшли в точку збору. Там на них нанесли розпізнавальні знаки Федерації, і один відправився в довгу подорож по Сонячній системі, а другий пішов прямо на Європу. Четвертий — у точку збору каравану, несучи в собі середній грінівський корабель. Як з’ясувалося, завод стояв прямо над ним.
Марсіанський епізод
Порт Свободи на Марсі — столиця спейсерів. Аналогічно Коракесіуму, першої в історії людства піратської республіки, спейсери жорстко і навіть жорстоко притримуються власних, писаних реальною кров’ю законів.
Цікава ділянка в каньйоні Маринера нікому не належала. Далеко від полісів і джерел води. Колись гріни замаскували свій корабель біля підніжжя схилу за допомогою зсуву. За минулі століття траплялися і природні обвали, тому зараз корабель лежав під стометровим шаром щебеню й піску.
Хольц прилетів у Порт Свободи і миттєво домовився про зустріч з Канцлером на наступний день. Бюрократія у спейсерів мінімальна.
— Пане Канцлере, я не дипломат і перейду відразу до справи. Федерація Світів, як відомо, є правонаступником легендарних спільнот Вулика і Республіки Марс. З тих часів тут залишилася законсервована наукова база. Ми хочемо забрати і евакуювати своє майно. Сподіваємося, що заперечень з вашого боку не буде, враховуючи наші добросусідські стосунки і вашу педантичність у питаннях власності.
— Пане Хольц, чим зможете підтвердити, що це власність Федерації?
— Логотипу і маркування буде досить?
— Авжеж, ми не бюрократи, пане Хольц. Що це за об’єкт?
— Мобільна база приблизно циліндричної форми, 700x200 метрів. Забезпечена гравіприводом.
— Немаленька банка. Ваше щастя, що наші хлопці не знайшли її раніше. Піднімайте, але можуть бути спроби несанкціонованого огляду за межами підконтрольного мені простору.
— Я розумію, тому ми спакуємо базу в транспортний контейнер прямо на поверхні й підемо зі своїм військовим ескортом.
— Добре. Тільки я особисто хочу перевірити маркування бази. Рішення про допуск ваших штурмовиків отримаєте завтра.
За кілька днів прибув величезний контейнер і опустився в безлюдній частині каньйону. Тут же зависли десять штурмовиків Федерації, катер Хольца і представницький катер Канцлера. Ніколи ще це Богом забуте місце не бачило такого скупчення техніки і людей. Хіба що років п’ятсот тому.
— Де ж твоя база, Вернере?
Вони були вже на ти після офіційного прийому в офісі Канцлера.
— Зараз, Жозе. Дивись уважно.
Місце досить цікаве. П’ятикілометрова крута стіна каньйону, внизу дуже похилий осип висотою метрів триста. Повний штиль в атмосфері. Взагалі ніде ніякого руху. І раптом весь осип прийшов у рух, а посередині виник крихітний горбочок і почав перетворюватись у фонтан піску і шматків породи. За хвилину все стихло, пил осів і з утвореної вирви показалася кругла горловина якогось висувного пристрою діаметром метрів сорок.
— Що це, Вернере?
— Повітряний шлюз, Жозе. Давайте підійдемо ближче.
Два катери зависли за десять метрів від плямистої подряпаної поверхні, що давно втратила свій початковий колір.
— Жозе, тепер я відкрию захист шлюзу.
Горловина поділилася на сегменти, що роз’їхалися в різні боки. Відчинилися власне ворота, бездоганно білі. На них красувалися семаргл, трайдент і розпізнавальний номер КХХ-2-2.
— Дивно, Вернере. Стільки років пройшло, а техніка працює.
— Не будемо поспішати. Зараз на базу зайде екіпаж, і за десять хвилин будемо підніматися.
Ворота відчинилися, прийняли штурмовика й пішли вниз. Минуло десять хвилин, і на великому шматку осипу з’явився прямолійнійний вузький пагорб, що перетворився в довгий плаский фонтан. Пил не заважав бачити, як з утвореної вирви показався корпус циклопічної бочки. База піднялася метрів на сто над поверхнею і застигла. Пил повільно осів.
Всі з цікавістю спостерігали за підйомом бази і не помітили, як у транспортного контейнера відокремився і відійшов у бік торець. База повільно розвернулася і, так само не поспішаючи, запливла всередину контейнера. Торець став на місце. Робота завершена. Про недавнє минуле нагадувала тільки кілометрова прямолінійна улоговина на поверхні планети.
— Ми йдемо, Жозе. Дякуємо. За нами не заіржавіє, як говорили у старосвітські часи.
— Подумаю, що з тебе струсити, Вернере. Крім того, про що вчора домовилися?