Пройшли шлюз і м’яко опустилися на підлогу. Лоцман відплив під стіну ангара, опустився на підлогу й завмер. Усе. Якщо не брати до уваги того, що ворота шлюзу не зачинилися, тобто ніщо їх не перекрило. Гаразд, у всіх бувають накладки.
— Грейс, що за бортом?
— Всі кондиції в нормі. Атмосфера, гравітація, температура, спектр, фон і мікробіологія ідеальні.
— А ворота шлюзу?
— Джо, ти даєш. Подумай, де ти?
— Думав, Грейс, але не надумав. Що робить Семмі?
— Лежить, мовчить і слухає нашу розмову. Можливо, надув губи.
— Запитай, чи не його це приятелі?
— Каже, що ні.
Ну, подивимося, що буде далі. Підсвідомість шепоче, що це контакт, довгоочікуваний, легендарний, бажаний і лякаючий. Контакт, прогнозований і відображений у безлічі книг, фільмів і пісень у найрізноманітніших варіантах і варіаціях. Але розум стверджує, що це розіграш (чий?) або глюк (просто мізки перегрілися? А після чого?) або тест Комітету (а це вже ближче, випадки відомі, до того ж мої вічно натягнуті відносини з секретчиками після бійки через Грейс...). Якось усе дуже просто й прозаїчно. Добре, що вже є досвід у вигляді Семмі й Кет. Інакше й до паніки недалеко. У будь-якому випадку буду дотримуватися Регламенту, Частина 3. Вмитися, поголитися зайняло 5 хвилин. Стоп! Щетині не менш тижня. Значить, розіграш відпадає. Темний костюм, сорочка, однотонна краватка. Обов’язкова форма, передбачена древнім Регламентом, зараз я не екст, а Представник Раси.
Останній раз я надягав щось подібне років двадцять тому. Ще 10 хвилин. Що в дзеркалі? Непогано. Виглядаю представницько й офіціозно. Взуття! Класичні шкіряні туфлі — неодмінний атрибут дипломата.
— Грейс, пандус.
— Ні пуху, Джо.
— До біса. А ти хоч знаєш, що зараз сказала?
— Знаю. Не хвилюйся, все буде ОК.
Джон. Візит до Клима
Із записів Грейс:
«Пандус модуля опустився. У строгому костюмі й лискучому взутті вийшов Джон. Ступив на металеву підлогу, оглянув велетенське приміщення й попрямував до чорного прямокутника шлюзу. Звук кроків зруйнував тишу й оживив ангар. Тут жива істота!
Джо підійшов упритул до шлюзу, заклав руки за спину й застиг. Стояв, вдивляючись у прозору чорноту глибокого Космосу, доки в ангарі не залунали інші кроки. Це був Клим. Він переодягнувся. Сірий костюм, біла сорочка. Краватка з неяскравою смужкою і трикутна хусточка в нагрудній кишені.
Підійшов до Джона і став поряд у тій же позі. Світло повільно згасло. Кілька хвилин тиші».
Я фізично відчував того, що стояв поруч. Про що тоді думав? Важко сказати. Про те, що дві істоти стоять пліч-о-пліч на порозі ангару, на порозі Всесвіту? Можливо. Хто вони? Про що думають, про що мовчать? Що звело їх разом в одній точці Космосу? Що у них спільного? Що відрізняє? Що їх чекає? Чому виникає відчуття якоїсь гармонійності та взаємодоповнення?
Відповіді я досі не знайшов. Але тоді зрозумів, що це не глюк і не тест. Усвідомив, що, незважаючи на зовнішню схожість, між мною і Климом безодня, еволюційна й технологічна. Однак його присутність, без сумніву, вселяла не страх, а спокій.
— Климе, зараз ми порушуємо свої Регламенти. Вам не здається?
— Здається, Джоне. Але винятки лише підкреслюють правила.
— Тоді давайте порушувати далі. Давайте на ти?
— Давай.
— Що значить мій код реєстрації?
— Джо, я буду розповідати. Але, не ображайся, все-таки не забувай про мій Регламент. Код реєстрації — це порядковий номер заходу кораблів на Базу. Нумерація ведеться з моменту розміщення Бази в цій точці.
— Ти можеш розповісти про призначення Бази?
— База займається, умовно кажучи, збором інформації про погоду в цій частині кластера. Як планетарний метеосупутник. Фіксуємо фізичні параметри та їх динаміку. Крім того, шукаємо будь-які прояви розуму й спостерігаємо за ними. Ми ні в що не втручаємося і себе не засвічуємо. Це закон. Але якщо хтось сам нас знайде, то ми приймемо судно й допоможемо, чим зможемо. Ремонт, лікування, синтез всього необхідного, ми можемо багато чого.
— Не сумніваюся. Климе, у моїх предків було поняття межовий камінь. Поняття позначало щось (як правило, великий камінь), що стоїть в дикому полі й розмежовує територію на свою і чужу. У більш загальному розумінні — на відому й невідому. На камені могла бути навіть інформаційна підтримка типу: «Направо підеш, туди потрапиш, наліво підеш...». Люди дивилися на камінь, а камінь, можливо, на людей. Але дістатися до нього дано не кожному. Чимось твоя база нагадує такий артефакт.
— Дуже навіть схоже. Не буду заперечувати, якщо ти будеш називати мою Базу Межовим Каменем.
— А що ви берете замість наданої допомоги?
— Ох уже ці люди! Ти маєш на увазі оплату, Джо?
— Так.
— Подумай сам, що можна мені запропонувати? У мене є практично все і в достатній кількості.
— А інформацію, Климе?
— Ну, Джо, інформацію в якості оплати я приймаю із задоволенням.
— Який радіус зони твоєї відповідальності?
— Не впевнений, що маю право казати. Ви, Трикутник і Андромеда точно мої.
— І ти все знаєш про життя в цій зоні?
— Майже все.
— І скільки ж часу стоїть твоя База?
— Джо, я знову не можу відповісти. Але стоїмо досить довго. На вашій Землі океанів ще не було.
— Климе, а як давно був борт з кодом реєстрації 717609?
Він розсміявся, щиро і з ледь відчутним докором.
— Джо, забудь хоч на хвилину про роботу й розвідку! Я бачу, що тобі хочеться знати, наскільки протоптані дороги в цій частині Космосу?
— Гаразд, Климе, чому твоя База стоїть саме в цій точці?
— Ти знаєш, Джо, що мозаїка вакууму таке ж матеріальне середовище, як і всі інші. У першому наближенні схожа на рідину. І якщо поглянути на мозаїку, як на океан, то стане ясно, що тут є свої річки-течії, вири, тихі хвилі й ударні цунамі. Я вже казав тобі, що спостереження — наше завдання. А тут берег однієї з річок Космосу, не великої, але й не маленької.
— Климе, планетарні річки течуть до морів і часто несуть з собою цікаві речі. А твоя річка принесла що-небудь варте уваги?
— Не сумнівайся. Ми колекціонуємо цікаві знахідки. Зазвичай це об’єкти природні, від пилу до зірок. Але є й інші.
— Покажеш?
— Ти цікавий, як, втім, і вся твоя раса. Я подумаю, що можна показати, не порушуючи мого Регламенту. Але не цього разу, не ображайся. До того ж не всі знахідки зберігаються тут.
— Чому? У тебе досить багато місця, зважаючи на розміри Бази.
— Подумай сам. Ти вже зрозумів, що База стоїть тут досить давно і знахідок має накопичитися багато. Деякі експонати цього музею завеликі.
Є один екземпляр, імовірно, штучного походження довжиною 21000 кілометрів. Звідки прийшов, невідомо, значна нейтронна деградація, вік більш 1,5 мільярда років.
— Добре, Климе. Тоді ще одне питання. Ти спостерігав за моїм катером давно. А коли ти вперше нас візуалізував? 17 днів тому?
— Джо, тепер ти мене дивуєш. Звідки знаєш?
— Климе, я всього лише людина. Представник дуже молодо! раси, яка мало знає, мало може і дуже багато хоче. Ми суспільний вид, вміємо відчувати настрій собі подібних, деякі з нас навіть телепати. Я до них не належу, і в цілому не дуже емоційний. Але навіть я відчув тоді чиюсь самотність, безмежну тугу й безнадію. Мозок знайшов асоціацію цьому настрою в древніх віршах. Климе, я думаю, що відчув саме твій настрій у той момент. Це означає, що ти не зовсім штучний розум, і що ти давно не приймав гостей, ні своїх, ні чужих. І що ми нагодились вчасно.
— Здаюсь, Джо. Так і є.
Ми замовкли. Підплив невеликий двомісний глайдер.
— Сідай, Джо. Хочу дещо тобі показати. Екскурсія в минуле Землі.
Глайдер помчав кудись всередину Бази і влетів у неосяжне приміщення, заставлене стелажами з прозорими контейнерами. На вигляд таке ж сховище зразків, як і в моєму катері. Однак висота стелажів вимірюється кілометрами, і контейнери розраховані на реальні життєві форми: від зовсім маленьких для комах до велетенських для китоподібних і ящерів.