Питань задавали, на подив, небагато. Народ просто був приголомшений, хоча від станції Бета чогось подібного очікували.
Закриваючи збори, Шеф підкреслив, що поки проведено тільки поверхневе вивчення планети через недостатність ресурсів, що використовуються. Попросив усіх заспокоїтися і через тиждень надати пропозиції щодо планомірного вивчення Альфи в усіх напрямках. А поки що тримати язики за зубами, про що негайно дати підписку».
Люди заспокоїлися і почали планувати, кожен у своїй науковій вотчині. Намагалися з самого початку мінімізувати будь-які ризики для майбутніх колоністів. Одночасно на Альфу відправляли лабораторне та промислове обладнання — основу життя колонії. Але, як завжди, життя відкоригувало суворі науково обґрунтовані планові терміни. Я тримаю в руках наступний аркуш з мого архіву, написаний чоловіком служивим, проте й він не стримав емоцій.
Надзвичайна подія на Альфі
15 жовтня 2031 року на Альфі інфіковано людину. Інформація закрита. Потерпілий Тііт Юлем, естонець, агротехнолог, 32 роки, родом з Сааремаа, міцної статури, небагатослівний, доброзичливий, непоганий шахіст, неодружений. Підтримує стосунки з Юліко, 28 років, японка, прихильниця айкідо, мікробіолог у нашій лабораторії на Марсі. Познайомилися на Острові в 2028 році, провели разом лише три дні, потім спілкувалися у мережі. Тііт був на Альфі три роки, з першої п’ятірки, і випадково розгерметизував скафандр, граючись із собакою. Минуло кілька хвилин, перш ніж він помітив, що дихає зовнішнім повітрям.
Був негайно ізольований у перехідній оранжереї (в цій оранжереї ґрунт і повітря альфівські, але вирощуються земні й місцеві культури) і чекав відправки для тривалого карантину на Бету. Духом не впав, навіть навпаки. Працював у оранжереї без скафандру, роздягнений до пояса, харчувався земною їжею з загальної кухні, вечорами спілкувався крізь скло з командою. А за тиждень звернувся до керівництва з проханням не відправляти його назад: «Усі доступні мені результати досліджень і особисте самопочуття свідчать про сумісність місцевого мікросвіту з земними організмами. Я впевнений, що прийде день, і ми будемо жити тут вільно. Щоб наблизити цей день, нехай жене спостерігають тут. Так я принесу більше користі людству, а решта в руках Господа».
Не відразу, але йому дозволили. Розробили графік, і Тііт почав виходити з перехідної оранжереї на відкрите повітря без скафандру, кожного разу довше.
Потім він попросив відправити Юліко відео, де сказав, що інфікований невідомо чим, і попросив вибачення. Що зробила вона? Правильно, домоглася побачення, і вони зустрілися. Крізь бронескло. Довго мовчали, розмовляли, знову мовчали, дивлячись одне на одного. Дізнавшись правду, вона спробувала вмовити Тііта здатися, але безуспішно. І що далі? На ранок вона принесла капітану станції підписану обома заяву з проханням зареєструвати шлюб. Той спокійно підійшов до вікна перехідної оранжереї, підкликав Тііта і запитав:
— Ви серйозно?
Отримавши у відповідь ствердну усмішку, капітан усамітнився і довго про щось розмірковував. Не став зв’язуватися з Бетою і перекладати відповідальність на інших, а покликав двох свідків і провів коротку імпровізовану церемонію одруження, де серед звичайних запитань з’явилося нове: про усвідомлення потенційної неможливості коли-небудь повернутися на Марс і Землю. Знайшлася пляшка шампанського і з двох сторін об скло вікна дзенькнули чашки.
Молоду жінку помістили в карантинний бокс і три дні проводили тести на сумісність. Всі три дні над Тіітом жартувала вся станція, натякаючи на право першої ночі капітана. Естонець робив лютий вигляд і погрожував кривавою помстою.
На четвертий день шлюз карантинного блоку відчинився до оранжереї і Юліко в казна-звідки взятому кімоно й ретельно зробленою зачіскою була зустрінута Тіітом в строгому костюмі, виголеним і незвично серйозним. Поцілувалися й обнялися. Винуватець всієї події ньюф Мак був тут же, вимитий і розчесаний.
Такими вони й залишаються в пам’яті всіх людей, такими вони й залишаться назавжди на площі Острова в Токінні, столиці Альфи. Міцний, як скеля, чоловік дбайливо обіймає струнку жінку й чорний собака, що сидить перед ними.
Це були перші люди, що відірвалися від пуповини матері-Землі, від її повітря, їжі, води, сонячного світла. Перші, хто сказав: «Дякуємо, мамо. Далі ми самі».
Хто знає, як розвивалися б події в штатній ситуації? Через скільки серій експериментів, спостережень і часу люди зважилися б піддати ризику добровольців? Неможливо бути впевненим у чомусь на всі сто, особливо в мікробіології та генетиці. Можливо, це розтягнулося б на століття. Але втрутилася її величність Любов. Люди в черговий раз вчинили алогічно, і нове колесо життя закрутилося в новому світі.
І знову питання: чи випадково? І чи випадкова роль ньюфаундленда Мака в цій історії? Кожен сам собі філософ і побачить в будь-якій події те, що захоче і зможе. У будь-якому випадку цей хитрющий пес отримав своє: живих теплих господарів, з якими можна спілкуватися, грати й дружити.
Вони стали першими чистими, як почали називати тих, хто живе в місцевій атмосфері, на відміну від нечистих, що живуть в ізольованій станції. Кілька місяців ця пара була унікальною і щодня проходила обстеження. Всі з хвилюванням чекали результатів, і найбільшою радістю була відсутність патологічних змін.
За десять місяців Юліко народила дівчинку. Як назвали? Звичайно, Єва. Цей випадок прискорив хід всіх подій.
Група монтажників була відправлена на півроку раніше й почалося гарячкове будівництво на Альфі. А через рік у марсіанській мережі на головних сторінках відкрито з’явилося оголошення такого змісту:
«Республіка Марс проводить набір кандидатів для роботи на віддаленій дослідницькій станції. Термін відрядження 10 років. Робота пов’язана з ризиком неповернення.
Вимоги до кандидатів:
1. Вік 25-40 років.
2. Обов’язкове проходження медкомісії.
3. Професії: мікробіологи, агротехнологи, планетологи, океанологи, лікарі, ветеринари, будівельники, техніки для обслуговування обладнання, електронщики.
4. Віротерпимість».
У наступні роки стосунки Республіки з Землею пройшли різні стадії. В 2032 році їх можна назвати двома словами: холодна війна. Контакти впали практично до нуля. Нових каральних експедицій Земля поки що не організовувала. Але Комітет Республіки знав, що причина тому проста: на Землі гарячково вдосконалювали гравіприводи на базі отриманих технологій Вулика і власних розробок. Та й останній демонстративний відліт М10 з Паростка на дикому прискоренні, що не полишає шансу нічому живому, теж відіграв свою роль.
Комітет уже не тримався за Марс. Новий світ Альфи поглинав усі зусилля крихітної республіки, тому вплутуватися ще і в протистояння з Землею виглядало безглуздим.
Прощай, Земле
Зваживши всі «за» і «проти», Комітет направив на початку 2033 року дипломатичну місію на Землю і погодився з 01 січня 2034 року відкрити Марс і прилеглий простір для земних кораблів. Натомість земляни погодилися відновити постачання обладнання на замовлення Республіки. Відносини Вулика й Землі стали відносно стабільними. У Вашингтоні, Брюсселі й Токіо були відкриті консульства Республіки.
01 січня 2034 року прибув конвой кораблів з Землі, але на Марсі до цього часу залишилася зовсім невелика республіканська команда, і та полетіла через два тижні, познайомивши прибулих з обстановкою. На питання, де інші, земляни отримали ухильну відповідь: перебралися на іншу базу. Куди? Поки що таємниця.