Земляни особливо не сумували з приводу зниклої республіки. Вони нарешті виготовили гарні гравіприводи і миттєво зайнялися реальною приватизацією об’єктів Сонячної системи. Але корупція є невід’ємною частиною земної культури, і ще вчора надсекретні технології були швидко продані й перепродані і так само швидко викладені в інтернет.
На ринку оперативно з’явилися дешеві китайські приводи, які монтувалися на будь-які корпуси, і виходив апарат, названий «банкою». Дуже популярними були примітивні надувні конструкції типу Бігелоу. Фактично розпочався другий Дикий Захід, тільки в космічних масштабах.
Провідні космічні країни спробували створити систему управління космічним рухом, але десятки тисяч авантюристів просто проігнорували такі наміри. Тоді влада почала перехоплювати банки на злеті й садити, а при непокорі їх просто збивати. Кілька сотень смертей призвели до того, що знайшлися країни, що оголосили своє небо відкритим (за помірну ціну, зрозуміло). Такий собі офшор. І якщо над Європою і Північною Америкою був порядок, то над іншою частиною суші панувала анархія.
Першим наслідком небаченого злету космічної приватної ініціативи стала страхітлива фінансова криза. Космічне золото добило валютно-фінансову систему, що трималася на волосині після краху нафтогазової промисловості. Постала необхідність у новому загальному еквіваленті вартості чомусь наявному тільки на Землі.
Повернулися до добре забутого старого і ввели «хлібний кредит»: еквівалент 5 кілограмів борошна визначеної якості. Проти цього почали протестувати країни, які не виробляють зерно. А в ООН їх абсолютна більшість.
Дуже швидко під виглядом боротьби із загрозою безпечному повітряно-космічному руху весь повітряний простір поділили на протекторати і врешті-решт залишилося чотири фактично імперії (Американський Союз, Росія, Китай, Японія), до них додався ще Африканський Союз, що відкотився на сотні років. Країни-протектори почали жорстоку збройну боротьбу з космічними піратами. Підстава — порушення прав приватної власності на небесні тіла, незаконний видобуток, контрабанда, створення аварійних ситуацій. Особливу жорстокість виявляли служби охорони великих приватних корпорацій.
Формально Рубікон було перейдено, коли патрульний шаттл компанії Солар Минералс розстріляв банку з палестинським екіпажем, що колупав у Троянцях невеликий астероїд, набитий молібденом. Араби встигли передати повідомлення про напад, і пірати, які отримали прізвисько спейсери і яких було вже близько півмільйона, відповіли адекватно. Оголосили про незалежність, зуміли захопити й утримати Марс, а з часом і блокувати Землю. Війна війною, але якась торгівля з Землею йшла, офіційно купувалося продовольство і запчастини. Контрабандою йшло все інше. Сонячна система обросла базами бункерування, факторіями, борделями і салунами. Все було переповнене зброєю, яка пускалася в хід без роздумів.
Усередині простору, зайнятого спейсерами, сформувалася система практично незалежних зон, названих патчами (клаптиками). Фактично це незалежні держави, величезні за об’ємом і малі за населенням. Спочатку вони формувалися за приблизно етнічною ознакою: грінго, латиноси, африканці, слов’яни, араби, китайці.
Абсолютно логічно патчі прив’язалися до більш-менш великих небесних тіл або цікавих астероїдів з відносно стабільними орбітами. Економіка спільноти спочатку була збиральною і будувалася на натуральному обміні. Тому найчисленніші й багаті патчі виникли в головному поясі астероїдів і в групах Греків, Троянців і Хільд. Потім виникли патчі Юпітера, Сатурна і Нептуна. Наступними стали сміливці, які намагалися зачепитися за Койпера. Але й досі вони залишаються одинаками. Нічого серйозного поки що там не виникло.
Життя вільного племені спейсерів вирує головним чином в смузі від Венери до Сатурна. Патчі будувалися за класичними перевіреними схемами. За відчайдушними ризиковими екіпажами і одинаками рухалися торгівці. Виникли факторії, що скуповували здобич і пропонували найнеобхідніше: енергію, повітря, воду, їжу, і звичайно ж, розваги.
Потім була неминуча епоха кривавих зіткнень і розбою, яка тривала майже двадцять років. Нарешті зібрався Конгрес патчів і прийняв декларацію про Асоціацію спейсерів і статус Марса. Столицею став Порт Свободи на Марсі, або просто Порт. Він не належить ніякому патчу. Асоціація — федеративна республіка. Прямий мандат у канцлера і 97 сенаторів. Виборче право мали всі спейсери старші 20 років.
Приватна власність обмежена за розміром, але є недоторканною. Ділянки на Марсі не більше 50 акрів на громадянина. Заявочні стовпи на будь-яких тілах — 100x100 метрів (гектар). Збройні зіткнення між патчами практично припинилися. На землян і грінів, які зрідка траплялися, миролюбність не поширилася. Але на кораблі Альфи ніхто не нападав. Така повага далася не просто, тільки завдяки кільком жорстким вимушеним демонстраціям сили.
Демонстрації сили
Землян не дуже турбувало питання, куди поділася Республіка Марс. У більшості населення проблем вистачало й без цього. Нечисленна меншість, у кого були родичі й друзі серед республіканців, отримувала іноді звісточки і знала, що там усе гаразд. Але розвідки основних країн ні на хвилину не забували про це неординарне зникнення і продовжували наполегливі пошуки. За службовим обов’язком. Спочатку логічно припустили, що втікачі побудували нову базу десь між орбітами Землі й Марса і добре її заховали. Таку оцінку підтверджували і тривалі торгово-промислові зв’язки. Як і раніше, республіканці закуповували комплектні заводи, електронні компоненти, лабораторне обладнання, всього не перелічити. До того ж консульства Республіки постійно відбирали нових колоністів, яких забирали величезні лайнери. Коли приходив черговий такий корабель, з його борту відкривався канал зв’язку з Республікою. Земляни могли бачити й говорити з дорогими серцю людьми. І майбутній емігрант знав, що його зустрінуть і допоможуть.
Коли число тих, хто виїхав, перевищило 15 мільйонів, уряди занепокоїлися, а спецслужби отримали рознос. Де Республіка, на що витрачаємо бюджетні кошти?
Нарешті космічні війська спільними зусиллями прочесали весь простір аж до пояса астероїдів, але нічого не знайшли. Неможливо повірити, але факт, що в Сонячній системі Республіки немає. Тоді де? У паралельних світах? В інших зоряних системах? Чи можливо?
Консулу Республіки з ООН направили ноту стурбованості долею емігрантів, що включає прохання повідомити місцезнаходження колонії. У відповідь консульство люб’язно повідомило, що не має подібної інформації, але відповідний Комітет ООН може за допомогою відеозв’язку поспілкуватися з будь-яким емігрантом, який поїхав понад два роки тому. Чому саме два роки? Такий закон Республіки.
Розвідки почали відправляти агентів в якості емігрантів і ставити жучки в обладнання, що поставляється Республіці. Агенти два роки не могли вийти на зв’язок, а від жучків не прийняли жодного сигналу. Не продуктивно.
Що залишалося? Захоплення «язика» або корабля. На Землі в той час були тільки двоє громадян Республіки Марс — генконсул і аташе з питань культури. Інші співробітники консульства — наймані службовці, які не володіють потрібного інформацією. Екіпажі республіканських вантажівок і лайнерів ніколи не покидають борт.
Отже, на шостому році зникнення Республіки в арсеналі розвідок залишилося єдине: захоплення корабля. Завдання виглядало нескладним, оскільки (згідно екстрапольованому на космос морському праву) зброї на борту цивільних суден не мало бути.
Саме в цей час вже почали оформлятися контури майбутніх патчів, але вистачало ще й окремих банд, що займалися, як правило, добрим старим рекетом. Домовитися з подібною зграєю за хорошу оплату і амністію за попередні подвиги виявилося нескладно.
Ця передісторія досі засекречена для всіх трьох людських спільнот. Реальна сутичка, перша в стосунках Землі й Республіки Марс, сталася так.
Черговий пасажирський борт Бус-2, він же «Куїн Мері», закінчував вантажитися, перебуваючи за два мільйони кілометрів від Землі. З планети емігрантів їхній багаж доставляли на «поромах» — простих неквапливих кораблях з величезними оглядовими ілюмінаторами, щоб пасажири могли кинути останній погляд на рідну Землю. На борту було вже близько 14000 осіб і ще тисяча на пристикованому «поромі» під назвою «Нанкін». Три катери земної космічної поліції охороняли процес, перебуваючи на належних 500 кілометрах.