Каррас і сам був виснажений. Відвідавши зранку церковну канцелярію, він прийшов сюди, щоб повідомити новину Кріс, а тоді, налаштувавши внутрішньовенне годування для Реґани, повернувся до своєї кімнатки в єзуїтському гуртожитку, де впав долілиць на ліжко й миттєво провалився в глибокий сон. Та не минуло й двох годин, як його розбудив гучний телефонний дзвінок. То була Шерон. Реґана була й далі непритомна, а її пульс поступово слабшав. Каррас квапливо побіг до їхнього будинку з медичним саквояжем і почав щипати ахіллове сухожилля Реґани, перевіряючи реакцію на біль. Реакції не було. Він міцно стиснув їй ніготь на руці. І знову жодної реакції. Каррас занепокоївся: хоч він і знав, що в деяких станах істерії або трансу хворий стає нечутливим до болю, але боявся, що Реґана опиниться в комі, звідки їй дуже легко буде зісковзнути в смерть. Він перевірив кров’яний тиск: дев’яносто на шістдесят. Тоді пульс: шістдесят за хвилину. Він пробув у кімнаті ще півтори години, перевіряючи її стан щоп’ятнадцять хвилин, аж поки переконався, що її тиск і пульс стабілізувалися, отже, вона перебувала не в шоковому стані, а просто в глибокому ступорі. Каррас звелів Шерон і далі щогодини перевіряти Реґані пульс, а сам повернувся до своєї кімнати й знову заснув. Але й цього разу його невдовзі розбудив телефонний дзвінок. З церковної канцелярії його повідомили, що екзорцистом буде Ланкестер Меррін, а Каррас йому асистуватиме.
Новина його приголомшила. Меррін! Філософ-палеонтолог! Разючий, потужний інтелект! Його книжки лихоманили церкву, інтерпретуючи віру через призму матерії, що й досі еволюціонує і якій суджено стати духом, щоб наприкінці часів з’єднатися з Христом, «Точкою Омегою».
Каррас одразу подзвонив Кріс, щоб повідомити новину, але виявив, що вона вже чула безпосередньо від єпископа про те, що Меррін прибуде наступного дня.
— Я сказала єпископові, що він може залишатися в нас, — додала Кріс. — Це ж триватиме один-два дні, чи не так?
Перш ніж відповісти, Каррас витримав паузу, а тоді неголосно сказав:
— Я не знаю. — Знову помовчав і додав: — Не варто забагато очікувати.
— Тобто, якщо це спрацює, — зронила пригніченим тоном Кріс.
— Я не мав на увазі, що це не спрацює, — заспокоїв її священик. — Але це може тривати якийсь час.
— Як довго?
— Буває по-різному. — Каррас знав, що екзорцизм може тривати тижнями, а то й місяцями, знав, що нерідко він узагалі не допомагає. Він очікував, що так воно й станеться, що на його плечі знову звалиться важкий тягар, що заперечуватиме зцілення через навіювання. — Це може протривати кілька днів або й тижнів, — сказав він їй і почув напівпошепки у відповідь:
— А скільки їй залишилося, отче Каррас?
Повісивши слухавку, він відчув себе знеможеним і виснаженим. Розтягнувся на ліжку, думаючи про Мерріна. Меррін! Він відчув хвилювання й надію, проте майже відразу їх змінила тривога. Він сам природним чином пасував на роль екзорциста, проте єпископ обрав іншого. Чому? Бо Меррін це вже робив раніше? Заплющивши очі, він пригадав, що екзорцистів обирають на засадах «благочестя» й «високих моральних якостей» і що в Євангелії від Матвія згадано, що коли учні запитали в Христа, чому вони не зуміли вигнати біса, він відповів: «Через ваше невірство». Керівництву було відомо про цю його проблему, як і Томові Бермінґему, ректорові Джорджтауну. Чи хтось із них натякнув про це єпископові?
Каррас засмучено перекрутився в ліжку. Почувся недостойним, некомпетентним, відкинутим. Це було боляче. Немовби нерозсудливо, та все одно боляче. Урешті-решт у пустку його серця просякнув сон, заповнюючи собою всі тріщинки й ніші.