— Мабуть, нам краще піти, — почула вона, як звернувся до когось Даєр.
— Ні, ні, залишайтеся! — вигукнула Кріс. — Усе гаразд! Я зараз повернуся!
Кріс затрималася біля відчинених дверей до кухні й звеліла Віллі зайнятися килимом, поки ще можна вивести пляму, а тоді повела Реґану до ванної, помила її й перемінила нічну сорочку.
— Сонечку, чому ти це сказала? — запитувала Кріс, але Реґана немовби не розуміла її і, дивлячись відсутнім поглядом, бурмотіла якісь беззмістовні слова.
Як тільки Кріс уклала її до ліжка, Реґана заснула. Кріс зачекала, прислухаючись до її дихання, а тоді тихенько вийшла з кімнати.
Біля підніжжя сходів вона зустріла Шерон і молодого режисера другого підрозділу, що допомагали Деннінґзові вийти з кабінету. Вони вже викликали таксі й збиралися відпровадити його назад до апартаментів у готелі «Джорджтаун інн».
— Обережно з ним, — порадила Кріс, коли вони виходили з будинку, підтримуючи напівпритомного Деннінґза, що повис на них, тримаючись руками за плечі. Той пробурмотів:
— До сраки, — а тоді розчинився в тумані, де їх чекало таксі.
Кріс повернулася до вітальні, де їй почали спочувати гості, а вона стисло розповіла їм про Реґанину недугу. Коли вона згадала про стукіт та інші явища для «привертання уваги», ясновидиця пильно на неї подивилася. Кріс також поглянула на неї, очікуючи коментарів, але Перрін нічого не сказала, і Кріс розповідала далі.
— І часто вона ходить уві сні? — спитав Даєр.
— Ні, сьогодні вперше. Принаймні я це бачу вперше, тож думаю, що це пов’язано з її гіперактивністю. А ви як гадаєте?
— Ой, навіть не знаю, — сказав священик. — Я чув, що в період статевого дозрівання доволі часто трапляються випадки лунатизму, але… — Він знизав плечима, не закінчивши речення. — Не знаю. Вам, мабуть, краще порадитися з лікарем.
Упродовж цієї розмови місіс Перрін сиділа й мовчки спостерігала, як у каміні витанцьовували язики полум’я. Кріс помітила, що й астронавт також принишкло дивився у свій келих, лише вряди-годи демонструючи свою зацікавленість бесідою якимись нерозбірливими звуками. Цього року він мав летіти на Місяць.
— Ну, я все ж таки мушу відправити месу, — сказав декан і підвівся. Усі також почали збиратися додому, дякуючи за вечерю й гостину.
Виходячи, отець Даєр узяв Кріс за руку, зазирнув їй в очі й серйозним тоном запитав:
— А чи в якомусь із ваших фільмів не знайдеться ролі для священика-коротуна, що вміє грати на піаніно?
— Якщо й не знайдеться, отче, — засміялася Кріс, — то ми її для вас напишемо!
Вона щиросердно побажала йому доброї ночі.
Мері Джо Перрін із сином пішли останні. Кріс затримала їх біля дверей. У неї було таке відчуття, ніби ясновидиця щось знає, але приховує. Відтягуючи її відхід, Кріс поцікавилася, що та думає з приводу Реґаниного захоплення «Дошкою Віджа» та уявним капітаном Говді.
— Гадаєте, це може їй якось зашкодити? — спитала вона.
Не сподіваючись почути нічого серйозного, Кріс неабияк здивувалася, коли місіс Перрін спохмурніла й опустила очі. Тоді вона замислено ступила за поріг, де її вже чекав син.
Коли ж жінка нарешті підвела голову, її очі були в тіні.
— Я б забрала в неї ту гру, — сказала вона неголосно.
Тоді дала синові ключі від авта.
— Боббі, заведи машину, — попросила вона. — Хай розігріється.
Він узяв ключі, сором’язливо зізнався Кріс у своєму захопленні її грою в усіх фільмах, а тоді стрімко рушив до старого пошарпаного «мустанга», припаркованого трохи далі на вулиці.
Очі його матері були й далі в тіні.
— Не знаю, що ви про мене думаєте, — вимовила вона неголосно й повільно. — Багато хто пов’язує мене зі спіритизмом. Але вони помиляються. Я справді маю певний дар, — провадила вона, — але це не окультизм. І взагалі цей дар мені здається цілком природним. Я католичка й вірю, що ми перебуваємо у двох світах. Той, який ми усвідомлюємо і в якому стоїмо однією ногою, існує в часі, але вряди-годи таким ось дивачкам, як я, спалахує видіння другої ноги, що перебуває, мені здається, у вічності, поза часом, де майбутнє й минуле невіддільні від теперішнього. Тож інколи, коли я відчуваю поколювання в тій, другій нозі, мені, можливо, відкривається майбутнє. Хоча хтозна, — додала вона. — Можливо, і ні. — Вона стенула плечима. — Але то таке. А от щодо окультизму… — Вона витримала паузу, ретельно добираючи слова. — Це зовсім інша річ. Я цим не займаюся. Вважаю, що бавитися з цим небезпечно. А «Дошка Віджа» належить саме до таких забав.