— Простежується певний синдром, місіс Макніл. Скажімо, її неохайність, агресивність, соціально неприйнятна поведінка, неконтрольовані дії і, звісно, судоми, від яких труситься ліжко. Зазвичай після цього мочаться в ліжко, або блюють, або ж відбувається і те, і те, після чого настає глибокий сон.
— Ви хочете прямо зараз зробити цей тест? — запитала Кріс.
— Так, гадаю, що це треба зробити негайно, але їй потрібно дати заспокійливе. Якщо вона почне смикатися, це зведе нанівець усі результати. Тож чи дозволите мені дати їй, скажімо, двадцять п’ять міліграмів лібріуму?
— Господи, та робіть те, що потрібно, — зронила збентежена Кріс.
Вона пішла разом із ним у кімнату для обстеження. Реґана, побачивши, що лікар готує ін’єкцію, заверещала й почала брутально лаятись.
— Ой, сонечку, це тобі допоможе! — у розпачі благала Кріс. Вона силоміць тримала Реґану, поки Клайн робив укол.
— Я зараз повернуся, — сказав лікар і вийшов, щоб оглянути іншого пацієнта, а тим часом медсестра вкотила в кімнату електроенцефалограф. Коли лікар через деякий час повернувся, лібріум усе ще не подіяв. Клайн був здивований.
— Це була досить сильна доза, — сказав він Кріс.
Він увів іще двадцять п’ять міліграмів, вийшов, потім знову повернувся. Тепер Реґана стала поступливою й слухняною, тож він прикріпив до її голови змочені у фізіологічному розчині електроди.
— По чотири з кожного боку, — пояснив він Кріс. — Так ми дістанемо зразки мозкових хвиль із лівого й правого боків, щоб потім їх порівняти. Навіщо? Ну, просто бувають значні відхилення. Скажімо, у мене був схильний до галюцинацій пацієнт. Йому привиджувалися й причувалися різні речі. Так ось, порівнюючи зразки мозкових хвиль лівої й правої півкулі, я виявив розбіжність, яка свідчила про те, що той чоловік галюцинував лише однією півкулею.
— Здуріти можна! — здивувалася Кріс.
— Власне. Ліве око й вухо функціонували нормально, і тільки права півкуля бачила видіння й чула голоси. Ну от, зараз побачимо, — сказав Клайн, вмикаючи енцефалограф і показуючи на хвилі, що побігли флюоресцентним екраном. — Це дві півкулі разом, — пояснив він. — Я тепер шукатиму такі шпичасті хвилі, — він зобразив їх у повітрі вказівним пальцем, — особливо з дуже високою амплітудою, від чотирьох до восьми за секунду. Якщо вони з’являться, матимемо справу зі скроневою часткою.
Він уважно розглядав енцефалограму, але так і не виявив ні дисритмії, ні шпичастих хвиль, ні сплюснутих, жодного відхилення. У порівняльному режимі результати також були цілком нормальні. Клайн спохмурнів. Він не міг цього зрозуміти. Тоді повторив процедуру.
Те саме.
Клайн покликав медсестру, щоб та приглянула за Реґаною, а сам разом із матір’ю повернувся до кабінету. Кріс сіла на стілець і запитала:
— Ну, то в чому тут річ?
Замислено склавши руки на грудях, Клайн присів на краєчок письмового столу.
— Ну, енцефалограма мала б підтвердити наявність недуги, — мовив він, — хоча брак дисритмії не переконує мене остаточно, що її нема. Це могла б бути істерика, хоча малюнок до й після конвульсії занадто незвичний.
Кріс насупила брови.
— Лікарю, ви постійно говорите про це, про «конвульсію». Але як точно називається ця хвороба?
— Ну, це не зовсім хвороба, — похмуро й неголосно відповів Клайн.
— А як тоді це називається, лікарю? Маю на увазі цей специфічний випадок.
— Вам це відомо як епілепсія.
— О Господи Ісусе!
— Не треба перейматися, — заспокоїв її Клайн. — Я бачу, що ваші уявлення про епілепсію, як і в більшості звичайних людей, спотворені й пов’язані з численними міфами.
— А чи вона спадкова? — запитала, здригнувшись, Кріс.
— Це один із тих міфів, — спокійно відповів Клайн. — Принаймні такої думки більшість лікарів. Розумієте, конвульсії можна викликати практично в будь-кого. Просто більшість із нас народжується з доволі високим порогом опору конвульсіям, а в декого цей поріг низький, тож відмінність між вами й епілептиком полягає тільки в цьому. Нічого більше. Лише ступінь опору. Це не хвороба.
— А що це тоді, довбані галюцинації?
— Це розлад, контрольований розлад. Існує дуже багато його різновидів, місіс Макніл. Скажімо, ось ви сидите тут, а тоді на якусь секунду немовби забуваєтесь, пропускаючи частину моїх слів. Це й є різновид епілепсії. Справжнісінький епілептичний напад.
— Ну так, лікарю, але в Реґани щось інше. Не вірю я в епілепсію. Та й чому це все стається так раптово?
— Ви маєте рацію. Тобто ми й далі не певні в цьому, і цілком можливо, що ви мали слушність і все це пов’язане з психосоматикою. Хоч я й сумніваюся в цьому. А відповідаючи на ваше запитання, хочу зазначити, що цілий ряд змін у функціонуванні мозку може спричинити конвульсію в епілептика: тривога, втома, емоційний стрес, навіть якась певна нота музичного інструмента. У мене був пацієнт, у якого судоми траплялися тільки в автобусі, коли він був за один квартал від дому. Ну, і врешті-решт ми з’ясували, що причиною було мерехтливе світло від білого штахетника, що відбивалось у вікні автобуса. А в іншу пору дня чи коли автобус рухався з іншою швидкістю, жодної конвульсії не ставалося. Той чоловік мав ураження мозку, немовби шрам, спричинений якоюсь дитячою хворобою. У вашої доньки такий шрам спереду… у скроневій частці… і коли на нього потрапляє специфічний електроімпульс відповідної довжини хвилі й частоти, це спричиняє цілий спалах ненормальних реакцій із глибини скроневої частки. Розумієте?