— Повірю вам на слово, — пригнічено зітхнула Кріс. — Але скажу чесно, лікарю: я не можу збагнути, яким чином вона аж так могла змінитися.
— З ураженою скроневою часткою таке трапляється дуже часто й може тривати днями, а то й тижнями. Нерідко поведінка стає деструктивною, навіть злочинною. Зміна така разюча, що дві-три сотні років тому людей із розладами скроневих часток сприймали як осіб, одержимих дияволом.
— Яких-яких осіб?
— Таких, якими оволодів демон. Розумієте, щось подібне до забобонної версії розщеплення особистості.
Кріс заплющила очі й підперла кулаком чоло.
— Послухайте, скажіть мені щось добре, — хрипко пробурмотіла вона.
— Ну, не варто хвилюватися. Якщо це справді ураження, певною мірою їй пощастило. Треба буде просто видалити цей шрам.
— О, як чудово.
— Або її мозок просто відчуває тиск. Знаєте, я б волів зробити рентґенівський знімок її голови. Тут, у будівлі, є рентґенолог, можливо, він міг би прямо зараз вас прийняти. Зв’язатися з ним?
— Та ясно, чорт забирай, давайте, не тягніть.
Клайн подзвонив і все залагодив. Йому сказали, що можуть негайно її прийняти. Він повісив слухавку й почав виписувати рецепта.
— Двадцять перший кабінет на другому поверсі. Я вам, мабуть, зателефоную завтра або в четвер. Хочу порадитися з неврологом. А тим часом відміняю риталін. Спробуймо якийсь час давати їй лібріум.
Він відірвав аркушика з рецептом і передав їй.
— Намагайтеся бути біля неї, місіс Макніл. У цьому стані сомнамбулічного трансу, якщо це справді він, вона завжди може собі зашкодити. Ваша спальня близько від неї?
— Так, поруч.
— Це добре. На першому поверсі?
— Ні, на другому.
— Вікна в її спальні великі?
— Ну, є одне. А в чому річ?
— Ну, нехай воно буде зачинене, можливо, навіть варто повісити там замок. У стані трансу вона може випасти з нього. Колись у мене був…
— Пацієнт, — договорила за нього Кріс із ледь помітною кривою, утомленою посмішкою.
Клайн вишкірив зуби.
— Багато їх було в мене, чи не так?
— Так, чимало.
Вона підперла рукою обличчя й замислено нахилилася вперед.
— Знаєте, я щойно ще одне пригадала.
— Що саме?
— Ну, ви казали, що після припадку вона відразу мала б засинати глибоким сном. Як-от у суботу. Тобто ви ж саме так казали?
— Ну так, — кивнув головою Клайн. — Казав.
— Ну, а чому тоді всі інші рази, коли нарікала, що трясеться її ліжко, вона так і не могла заснути?
— Ви мені цього не казали.
— Ну, але було саме так. Вона нормально виглядала. Просто приходила й просилася до мене в ліжко.
— Мочилася у своє ліжко? Блювала?
Кріс похитала головою.
— Була нормальна.
Клайн насупився й легенько пожував губу.
— Ну, почекаємо результатів рентґену, — сказав він зрештою.
Почуваючись украй виснаженою, Кріс відпровадила Реґану до рентґенолога, залишалася з нею, поки робили знімки, а тоді відвезла додому. Після другої ін’єкції дівчинка стала на диво мовчазною, і Кріс спробувала її розворушити:
— Може, пограємо в «Монополію» або ще в якусь гру, котику?
Реґана похитала головою, а тоді глянула на матір невидющими очима, які, здавалося, були занурені в безкрай.
— Я хочу спати, — сказала вона млявим голосом, таким самим відсутнім, як і її погляд. І пішла сходами до своєї спальні.
«Мабуть, це лібріум так на неї подіяв», — подумала Кріс, стурбовано дивлячись їй услід.
Тоді зітхнула й рушила до кухні. Налила собі кави й присіла за столик до Шерон.
— Як пішло? — поцікавилася Шерон.