Мері Джо
— Приємна жіночка, — сказала Кріс.
— Так, справді.
Кріс погортала сторінки книжки.
— Ну й що тут пишуть про чорну месу? Якісь жахіття?
— Не знаю, — відповіла Шерон. — Я не читала.
— Тобі заборонив твій гуру?
Шерон розтягнулася.
— Ой, у мене відраза до таких речей.
— Справді? А що сталося з твоїм комплексом Ісуса?
— Ой, припини!
Кріс підштовхнула книжку по столу до Шерон.
— Ось, прочитай і розкажи, що там діється.
— Щоб мене мучили кошмари?
— А як ти гадаєш, за що отримуєш гроші?
— За те, щоб мене знудило.
— Це я й сама можу, — буркнула Кріс, беручи вечірню газету. — Варто тільки заковтнути поради свого бізнес-менеджера — і цілий тиждень гарантовано блюватимеш кров’ю. — Кріс раптово відклала вбік газету. — Можеш увімкнути радіо, Шер? Послухаємо новини.
Шерон повечеряла разом із Кріс, а тоді пішла на побачення. Книжку вона забула. Кріс побачила її на столі й думала була почитати, та врешті-решт почулася занадто втомленою. Залишила книжку на столі й пішла нагору. Зазирнула до Реґани, що й далі спала, накрита ковдрою. Ще раз перевірила вікно. Надійно зачинене. Виходячи з кімнати, Кріс залишила відчиненими навстіж двері, а перед тим, як лягти в ліжко, відчинила двері й до своєї спальні. Трохи подивилась якийсь телефільм, а тоді заснула. Наступного ранку книжка про поклоніння дияволові загадково зникла зі столу. Ніхто цього не зауважив.
Розділ третій
Консультант-невролог узяв рентґенівський знімок і знову став шукати заглиблень, які скидалися б на сліди від ударів по міді малесеньким молоточком. Доктор Клайн, склавши на грудях руки, стояв у нього за спиною. Вони намагалися знайти якісь ураження й накопичення рідини, а також імовірне зрушення шишкоподібної залози. Приглядалися до ознак так званого черепа Люкеншадля, тобто вм’ятин, що свідчили б про хронічний внутрішньочерепний тиск. Але не виявили нічого. Був четвер, 28 квітня.
Невролог зняв окуляри й акуратно поклав їх до лівої нагрудної кишені халата.
— Тут нічого немає, Семе. Нічого не можу побачити.
Клайн насупився, дивлячись у підлогу, і похитав головою.
— Незрозуміло, — мовив він.
— Хочеш зробити нові знімки?
— Не варто. Мабуть, я спробую ЛП, люмбальну пункцію.
— Гарна думка.
— А тим часом я волів би, щоб ти її оглянув.
— Хочеш сьогодні?
— Ну, я б… — Задзвонив телефон. — Перепрошую. — Він узяв слухавку. — Так?
— Вас питає місіс Макніл. Каже, що це терміново.
— На якій вона лінії?
— На третій.
Він натиснув на потрібну кнопку.
— Лікар Клайн слухає.
Голос Кріс у трубці був збентежений, на грані істерики.
— Ой, лікарю! Щось із Реґаною! Ви можете приїхати прямо зараз?
— А в чому річ?
— Я не знаю, лікарю, не здатна цього пояснити! Бога ради, приїздіть! Приїздіть негайно!
— Уже їду!
Він закінчив розмову й набрав реєстратуру.
— Сюзано, скажіть Дреснерові, щоб прийняв моїх пацієнтів. — Тоді поклав слухавку й почав скидати халата. — Це вона, Діку, — повідомив він. — Поїдеш зі мною? Це там, за мостом.
— Я маю вільну годинку.
— Чудово, ходімо.
Вони були на місці за кілька хвилин і вже від дверей, де їх зустріла перелякана Шерон, почули стогін і жахливі крики, що долинали з Реґаниної спальні.
— Я Шерон Спенсер, — представилася вона. — Прошу заходити. Вона нагорі.
Шерон провела їх до дверей Реґаниної спальні, легенько їх прочинила й покликала:
— Кріс, лікарі!
Кріс негайно підбігла до дверей із перекошеним від жаху обличчям.
— Ой Господи, заходьте! — мовила вона тремтячим голосом. — Заходьте й подивіться, що вона робить!
— Це лікар…
Так і не відрекомендувавши колеги, Клайн замовк на півслові, побачивши Реґану. Вона з істеричним вереском розмахувала руками, а тіло її, здавалося, підкидало саме себе над ліжком, а тоді із силою гепалося на матрац. Усе це відбувалося дуже швидко знову й знову.
— Ой мамо, зупини його! — верещала Реґана. — Зупини його! Він хоче мене вбити! Зупини його! Зупини-и-и-и-и-и-и його-о-о-о-о-о-о, мамо-о-о-о-о-о-о!
— Дитинко моя! — проскиглила Кріс, кусаючи собі кулак. Тоді благально глянула на Клайна. — Що діється, лікарю? Що це таке?
Лікар похитав головою й вп’явся очима в Реґану, з якою відбувалися дивні речі. Вона раз у раз злітала майже на фут над ліжком, а потім падала так, що їй аж дух забивало. Здавалося, її підіймали й кидали чиїсь невидимі руки. Кріс затулила руками рота, ошелешено дивлячись, як ці підкидання зненацька зупинилися, а Реґана почала гарячково звиватися, закотивши очі так, що не стало видно зіниць.