— Що саме?
— Ну, я не зовсім певний, але мені здалося, що я почув деякі ознаки дисоціації: «моє золотце»… «моя дитинко»… «моя квіточко»… «свиня». У мене склалося відчуття, що вона це говорила про саму себе. Тобі також це здалося чи я вже роблю зайві припущення?
Обмірковуючи це запитання, Клайн провів пальцем по нижній губі, а тоді відповів:
— Ну, чесно кажучи, я відразу про це не подумав, але тепер, коли ти зосередив на цьому увагу… — Він прокашлявся, перебуваючи в роздумах. — Можливо, — вимовив нарешті. — Так. Цілком можливо. — А тоді знизав плечима. — Ну, але поки вона непритомна, я зроблю їй ЛП, і тоді, може, ми щось зрозуміємо. Згоден?
Невролог кивнув.
Клайн понишпорив у своєму саквояжі, знайшов там таблетку, сховав її до кишені й запитав невролога:
— Ти ще залишишся?
Невролог глянув на годинника.
— Так, звісно.
— Тоді поговорімо з матір’ю.
Вони вийшли з кімнати в коридор.
Кріс і Шерон, похиливши голови, стояли біля сходів, спираючись на балюстраду. Коли до них підійшли лікарі, Кріс витерла ніс вологою зім’ятою хустинкою. Очі в неї були червоні від сліз.
— Вона спить, — сказав їй Клайн, — ми дали їй снодійне. Можливо, вона проспить аж до завтра.
— Це добре, — знесилено мовила Кріс, легенько кивнувши. — Ви вже пробачте, що я поводжуся, наче дитина…
— Ви чудово тримаєтеся, — заспокоїв її Клайн. — Це жахливе випробування. До речі, це лікар Річард Коулмен.
Кріс понуро всміхнулася.
— Дякую, що прийшли.
— Лікар Коулмен — невролог.
— О, справді? І що ви про це думаєте? — спитала вона, дивлячись то на одного, то на другого.
— Ну, ми й далі думаємо, що це скронева частка, — відповів Клайн, — і…
— Господи Ісусе, та що ви таке, чорт побери, плетете! — вибухнула раптово Кріс. — Дитина поводиться, як психопатка, як роздвоєна особа абощо! Тобто… — А тоді: — Ох! — ледь чутно й зболено зронила вона, намагаючись опанувати себе, і затулила чоло рукою. — Я просто не витримую, — мовила вона, утомлено подивившись на Клайна. — Прошу мене вибачити, — додала вона. — То що ви казали?
Цього разу відповів невролог.
— Місіс Макніл, — лагідно сказав він, — за всю історію медицини доведена не більш ніж сотня випадків роздвоєння особистості. Це дуже рідкісне явище. Я розумію спокусу звести все до психіатрії, але будь-який відповідальний психіатр насамперед дослідить усі соматичні можливості. Це найбезпечніший варіант.
— Ну гаразд, і що ж тоді далі?
— Поперекова пункція, — сказав Коулмен.
— Тобто зі спинного мозку? — збентежено перепитала Кріс.
Він кивнув.
— Ми можемо виявити те, що не показали рентґен та енцефалограма. У будь-якому разі треба скористатися й цією нагодою. Я волів би зробити це прямо зараз, поки вона спить. Звичайно, я їй зроблю місцеву анестезію, але важливо уникнути зайвих рухів.
— Послухайте, а яким чином вона могла так підстрибувати над ліжком? — запитала Кріс, мружачи спантеличено очі.
— Ну, ми ж начебто вже про це говорили, — сказав Клайн. — Патологічні стани здатні спричиняти аномальну силу й пришвидшені моторні дії.
— Але ви казали, що самі не знаєте, чому це відбувається?
— Ну, це може бути пов’язане з мотивацією, — відповів Коулмен. — Але це все, що нам відомо.
— Ну то що, робимо пункцію? — запитав у Кріс Клайн. — Можемо починати?
Кріс раптово обм’якла й втупилася в підлогу.
— Починайте, — ледь чутно мовила вона. — Робіть усе, що треба. Аби тільки вона одужала.
— Можна від вас подзвонити? — спитав Клайн.
— Так, звісно. Ходімо. Там є телефон у кабінеті.
— І ще, до речі, — додав Клайн, коли Кріс уже рушила була коридором, — їй треба змінити постіль.
Шерон зронила:
— Я це зроблю, — і швидко пішла геть.
— Зварити вам кави? — запропонувала Кріс лікарям, які спускалися вслід за нею сходами. — Я відпустила на вечір прислугу, тож це буде розчинна.
Вони відмовилися.
— Я бачу, що ви ще не закріпили там вікно, — зауважив Клайн.
— Ні, але вже викликала майстрів, — сказала йому Кріс. — Завтра прийдуть і поставлять віконниці, що замикаються.
Вони зайшли в кабінет, звідки Клайн зателефонував ув офіс і звелів помічникові доставити сюди необхідне знаряддя й медикаменти.
— І підготуйте лабораторію для аналізу поперекової пункції, — розпорядився він. — Я сам його робитиму, коли прийду.