Закінчивши розмову, Клайн запитав у Кріс, що сталося, відколи він востаннє бачив Реґану.
— Чекайте-но, минулого вівтірка… — Кріс замислилася, — …ні, у вівторок нічого не було. Вона відразу пішла спати й прокинулася аж наступного ранку, досить пізно, а тоді… ой, ні, чекайте, — пригадала вона. — Ні, не зовсім так. Не пізно. Віллі зауважила, що чула її на кухні ранесенько. Я ще зраділа, що в неї прокинувся апетит. А тоді вона, здається, знову лягла в ліжко й залишалася там решту дня.
— Вона спала? — поцікавився Клайн.
— Ні, я думаю, вона читала. Ну, у мене тоді трохи поліпшився настрій. Тобто виглядало, що лібріум добре на неї подіяв. Вона ще була якась відчужена, і це мене дещо бентежило, але загалом було явне поліпшення. Тоді минулої ночі знову нічого не діялося, — провадила Кріс. — А нині вранці почалося. Господи, що то було!
Кріс розповіла, як вона сиділа в кухні, коли до неї з вереском збігла сходами Реґана, почала ховатися за стільцем у неї за спиною, схопила Кріс за руки й перелякано повідомила її пронизливим голосом, що за нею женеться капітан Говді, що він її щипає, б’є, штовхає, обсипає прокльонами, погрожує вбити.
— Ось він! — репетувала вона, показуючи на двері до кухні. А тоді впала на підлогу, її тіло судомно засмикалося, а вона зойкала, ридала й вигукувала, що Говді б’є її ногами. А після цього, сказала лікарям Кріс, Реґана раптом виставила руки й почала шалено вертітися посеред кухні, «наче дзиґа», і це тривало майже хвилину, аж поки вона знеможено впала на підлогу.
— А тоді цілком зненацька, — розпачливо закінчила розповідь Кріс, — я побачила в її очах… ненависть, жахливу ненависть, і вона мені сказала… Вона назвала мене… о Господи Ісусе!
Кріс судомно розридалася.
Клайн рушив до бару, наповнив водою з крану склянку й повернувся до Кріс. Її ридання вщухли.
— От чорт, де сигарета? — зронила вона тремтячим голосом, витираючи очі суглобом пальця.
Клайн подав їй воду й маленьку зелену пігулку.
— Спробуйте краще це, — порадив він.
— Це заспокійливе?
— Так.
— Дайте мені дві.
— Однієї досить.
Кріс відвернулася, ледь помітно всміхнувшись.
— Яка марнотратниця.
Вона проковтнула пігулку й віддала лікареві порожню склянку.
— Дякую, — вимовила неголосно, а тоді торкнулася чола кінчиками тремтячих пальців і похитала головою. — Ось так воно й почалося, — сумовито мовила вона. — Усі ці химерні речі. Немовби вона стала кимось іншим.
— Скажімо, капітаном Говді? — уточнив Коулмен.
Кріс спантеличено глянула на нього. Він дуже пильно на неї дивився.
— Що ви маєте на увазі? — спитала вона.
Він знизав плечима.
— Не знаю. Просто запитую.
Вона втупилася невидющими очима в камін.
— Я не знаю, — глухо вимовила вона. — Просто кимось. Кимось іншим.
Запала мовчанка. Тоді Коулмен підвівся. Він повідомив, що його чекає інший пацієнт, сказав пару заспокійливих фраз і попрощався.
Клайн провів його до дверей.
— Перевіриш цукор? — запитав його Коулмен.
— Та де там, я ж місцевий сільський дурник.
Коулмен ледь помітно всміхнувся.
— Мене й самого це все трохи бентежить, — сказав він. Замислено подивився вбік, провівши пальцями по губах і підборіддю. — Химерний випадок, — зронив він неголосно. — Дуже химерний. — Він повернувся до Клайна. — Дай мені знати, що ти знайдеш.
— Будеш удома?
— Так. Подзвони мені, добре?
— Гаразд.
Коулмен змахнув рукою й пішов.
Коли невдовзі доставили інструменти, Клайн знеболив Реґані новокаїном хребет, а тоді на очах у Кріс та Шерон почав видобувати спинномозкову рідину, пильно поглядаючи на манометр.
— Тиск нормальний, — пробурмотів він. Закінчивши, підійшов до вікна, щоб побачити при світлі, прозора чи каламутна рідина. Вона була прозора.
Він поклав до сумки пробірки з рідиною.
— Сумніваюся, що це станеться, — сказав Клайн, — але якби вона прокинулася серед ночі й була неспокійна, вам, мабуть, було б непогано мати медсестру, що могла б уколоти їй заспокійливе.
— Хіба я сама не можу цього зробити? — спитала Кріс.
— А чому не медсестра?
Кріс знизала плечима. Їй не хотілося згадувати про свою недовіру до лікарів і медсестер.
— Просто я воліла б зробити це сама, — ухильно відповіла вона.
— Ну, але робити уколи не так уже й легко, — застеріг Клайн. — Дуже небезпечно, якщо утвориться повітряна булька.
— Ой, та я вмію це робити, — втрутилася в розмову Шерон. — Моя мати управляла будинком для старих в Орегоні.