— О, то ти могла б це зробити, Шер? — запитала в неї Кріс. — Могла б залишитися тут на ніч?
— Але ж ідеться не тільки про цю ніч, — сказав Клайн. — Можливо, вона потребуватиме внутрішньовенного годування залежно від її стану.
— А ви не могли б мене цього навчити? — спитала в нього Кріс. Вона благально подивилася на нього. — Я мушу сама це робити.
Клайн кивнув і погодився:
— Так. Звісно. Спробую.
Він виписав рецепта на розчин торазину та одноразові шприци й передав його Кріс.
— Замовте це прямо зараз.
Кріс віддала рецепта Шерон.
— Шер, займися цим, добре? Просто подзвони, і тобі все доставлять. Я хочу бути з лікарем, коли він робитиме аналізи. — Кріс повернулася до Клайна й сумовито глянула на нього. — Ви ж не заперечуєте?
Клайн помітив напругу в її розгубленому й безпомічному погляді.
— Звісно, ні, — відповів він, — звісно, я розумію, як вам важко. Я щось подібне відчуваю, коли говорю з механіками про своє авто.
Кріс мовчки на нього дивилася.
Вони вийшли з будинку рівно о 6:18 вечора.
Клайн зробив кілька аналізів у лабораторії Росслинської клініки. Спочатку перевірив рівень білка.
Нормальний.
Тоді — кількість кров’яних клітин.
— Забагато червоних, — пояснив Клайн, — означає кровотечу. А надмірна кількість білих свідчить про інфекцію. — Він особливо шукав ознак грибкової інфекції, що нерідко ставала причиною хронічних і малозрозумілих відхилень у поведінці.
І знову нічого.
Зрештою він перевірив іще рідину на вміст цукру.
— І як? — запитала Кріс.
— Ну, — сказав він їй, — рівень цукру в спинномозковій рідині має становити дві третини від його кількості в крові. Будь-яке значне зниження цієї пропорції свідчитиме про хворобу, за якої бактерії живляться цукром спинномозкової рідини, і цим можна було б пояснити симптоми вашої дочки.
Але він знову нічого не знайшов.
Кріс склала на грудях руки й похитала головою.
— І знову те ж саме, — понуро пробурмотіла вона.
Якийсь час Клайн розмірковував. Тоді нарешті повернувся й глянув на Кріс.
— Чи ви тримаєте вдома наркотики?
— Що?
— Амфетаміни? ЛСД?
Кріс похитала головою й відповіла:
— Ні. Слухайте, я б вам сама сказала. Але ні, у нас нічого такого немає.
Лікар кивнув, втупився у свої черевики, потім звів очі на Кріс і похмуро сказав:
— Що ж, гадаю, нам настав час порадитися з психіатром.
Кріс повернулася додому рівно о 7:21 вечора й прямо з дверей покликала:
— Шерон?
Жодної відповіді. Шерон там не було.
Кріс піднялася до Реґаниної спальні, де та й далі міцно спала, укрита ковдрою. Кріс зауважила, що в кімнаті пахне сечею. Поглянула на вікно. «Господи Ісусе, відчинене навстіж!» Вона подумала, що Шерон, мабуть, відчинила його, провітрюючи кімнату. Але де ж вона сама? Куди могла піти? Кріс рушила до вікна, зачинила його та замкнула на шпінгалет і почала спускатися сходами саме тоді, коли у вхідні двері заходила Віллі.
— Вітаю, Віллі. Було щось цікаве нині?
— Магазини, місіс. І кіно.
— А де Карл, Віллі?
Віллі байдуже махнула рукою.
— Цього разу він давати мені нагоду подивитися «Бітлз». Самій.
— Це гарно!
— Так, мадам.
Віллі переможно підняла два пальці у вигляді букви «V».
На годиннику була 7:35.
О 8:01, коли Кріс розмовляла в кабінеті телефоном зі своїм агентом, вона почула, як знову відчинилися й зачинилися вхідні двері, тоді зацокотіли високі підбори, і ось у кабінет зайшла Шерон із кількома пакунками в руках, які вона поставила на підлогу. Шерон тоді плюхнула в м’яке крісло, чекаючи, поки Кріс закінчить розмову.
— Де ти була? — спитала Кріс, поклавши слухавку.
— О, він що, не сказав тобі?
— А хто мав мені сказати?
— Берк. Хіба він не тут?
— Він тут був?
— Ти хочеш сказати, що його не було, коли ти повернулася?
— Слухай, давай-но все спочатку, — сказала Кріс.
— Ох, цей уже мені навіжений, — буркнула Шерон, хитаючи головою. — Аптекар не міг доставити замовлення, тож, коли прийшов Берк, я подумала: «От і чудово, він побуде тут із Реґаною, поки я збігаю по торазин». — Вона знову похитала головою. — Марні сподіванки.
— Так, марні. А що ти ще накупила?
— Ну, я подумала, що маю трохи часу, тому пішла й купила ще гумове простирадло для Реґаниного ліжка.
— Чи ти вже щось їла?
— Ні, думала якраз зробити собі бутерброд. Зробити й тобі?
— Було б непогано.
— То як там аналізи? — поцікавилася Шерон, поки вони йшли до кухні.